Я приїхав з фронту і застав дружину на гарячому з іншим. Те, як вона пояснила свою зраду, здивує будь-кого
Та ми жили й насолоджувалися життя. Навчалися, подорожували. Дружині квартиру її мама купила, теща в Німеччині живе. Про дітей не думали, вирішили, що краще згодом. А тоді почалась пандемія, вже й острах був. Ну а потім війна. Я пішов разом з другом У ТРО, хотів захищати рідний край. Потім потрапив в Полтаву, а тоді в саме пекло – під Бахмут.
Додому приїжджав вкрай рідко. За дружиною скучив дуже, та мені було важко. Уявіть я приїжджаю з Донеччини на Франківщину, де люди живуть, наче війни й нема зовсім. Мабуть, зрозуміє мене лишень той, хто був на війні.
Саме тому я постійно не мав настрою на романтику і навіть звичайні домашні побутові справи. Просто висипався й дивився телевізор. Навіть з рідними не мав бажання зустрічатись.
Я знав, що на Великдень матиму відпустку, мені давно обіцяли. Дуже радів, що приїду додому. Дружині не казав, вирішив сюрприз зробити.
Приїхав о 5 ранку, так вийшло, брудний, не голений, з ніг валився. Тихенько піднявся та увійшов. Ніхто не почув. Подумав, що дружина так стомилась, що міцно спить. Увійшов у нашу спальню, поцілувати кохану. Зазираю, а під ковдрою якийсь чоловік. На мить мені здалося, що це сон і я досі в автівці сплю.
А тоді дружина прокинулась й почала кричати, парубок злякався, адже вигляд я мав ще той. Може подумав, що зараз з ним розберуся. Та я не мав бажання бруднити свої руки. Вирішив піти геть. Лариса стала хапати за руки і вмовляти:
– Ти не розумієш, як це! Ти дуже змінився, а я хочу відчувати, що маю чоловіка, мені підтримка потрібна.
– То сказала б правду, а не так підло, за спиною!
– Я ж кохаю лише тебе!
– Яке ж це кохання? Я ж не на курорт поїхав.
Я пішов геть. Переночував в готелі. Лариса дзвонила й писала весь час, плакала дуже. На ранок я все ж наважився з нею поговорити.
Що ти хочеш від мене?
– Благаю, пробач, воно всього кілька разів було. Це помилка! Не покидай мене.
Лариса гірко плакала і щиро благала. А я й досі їй не відповів. Не знаю, як бути. Чи зможу я їй колись довіряти? Насправді після побаченого на війні усе це наче якісь дурниці. Але з іншого боку, людина показала своє лице. Як раніше не буде. Та я кохаю лише свою дружину.
Порадьте, що мені робити? Пробачити чи ні? Можливо, я й справді самий винен?
