У Луцьку - скульптура, що спонукає зупинитись і помовчати
На Пейзажній алеї в Києві знаходиться одна з найвідоміших сьогодні у світі сучасних скульптур: 6-метрова бронзова людська постать із зверненим до неба обличчям, а на ньому – величезна прозора крапля дощу, - пише Марія Пилипчук на сторінках Волинських новин.
У мовчазному діалозі людина як одна із форм життя, не важливіша за будь-яку іншу, приймає меседж від довкілля і готова всотувати його, мов пухка спрагла земля, яка чекає на життєдайну вологу. Чи є між ними взаєморозуміння, а чи вони лише на шляху до цього після болючої конфронтації у співіснуванні?
У 2010 році з ескізу був реалізований перший успішний публічний проект «Дощ» молодого українського скульптора Назара Білика. Вкладений у цю працю задум, його локалізація у міському просторі склали феномен мистецького медитативного твору, який спровокував потужний емоційний сплеск у глядачів. Особливою обставиною появи цієї скульптури у Пейзажній алеї була загроза забудови саме цієї ділянки: події розвивалися спонтанно, хаотично у режимі «Потрібно терміново щось зробити!» Та результат виявився благотворним для цього публічного середовища – скульптура «Дощ» стала одним із символів сучасного Києва, а її копія тепер прикрашає один із парків у Массачусетсі, США.
Сьогодні Назар Білик, зі знаної мистецької родини видатних скульпторів України Валентина Борисенка і Миколи Білика, є одним із найвідоміших молодих українських мистців. Його роботи експонуються у найпрестижніших музейних та виставкових залах України. У вересні минулого року Назар завершив роботу над новою 5-метровою скульптурою «Простір навколо», а в грудні-січні в Національному музеї «Київська картинна галерея» демонструвався великий персональний проект «Уявні відстані». Творами талановитого українця активно цікавляться на авторитетних світових аукціонах. Художникові цікава творча комунікація із колегами у форматах кураторських проектів, резиденцій, симпозіумів, пленерів, учасником яких він став з 1995 року.
Однією із важливих подій яскравої мистецької кар’єри Назара Білика стала його участь разом із батьком Миколою Біликом у Міжнародному пленерів скульптури в камені «Пам'ять крізь призму віків», який відбувся 12-30 липня 2001 року у Луцьку. На той час це був один із найбільших представницьких заходів країни і зібрав 33 мистців із України, Польщі, Білорусі, Росії, США. Створені під час пленеру скульптурні композиції були подаровані місту і розташовані на його вулицях. Видавництвом «Ініціал» був виданий каталог, який містить світлини про перебування мистців у Луцьку, процес створення скульптур, миті спілкування з колегами, лучанами.
Власне, це була цікава практика у вивченні взаємодії мистецького об’єкту з міським середовищем. Скульптурна композиція «В полоні протиріч» Назара Білика, створена ним під час пленеру, знаходиться у центрі міста, де щодня проходить багато людей. Це скверик на розі вулиці Винниченка та Театральної площі, біля готелю «Україна».
Молодий скульптор звернувся до містян мовою сучасної пластики для зображення складної внутрішньої безодні людини, яка «закам’яніла» у сплетінні непевності і рішучості – вічної муки вибору між добром і злом. Цікава співдія насиченого руху гомінкого перехрестя міста у контрасті із острівцем тиші скверу, центром якого є людська фігура, замкнена кам’яним полоном власних душевних опозицій. Вже у цій роботі, реалізованій Назаром 16 років тому, відчувається його вміння втілити медитативний ефект мистецького об’єкту серед буденної суєти і шуму, які стали постійним тлом міського життя. Сьогодні з’явилися нові джерела звукових потоків: молоді люди постійно слухають музику у навушниках, нехтуючи небезпеками вулиць, а розмова мобільним телефоном «на ходу» – типова картинка наших днів. Дехто, мабуть, і не помічає у поспіху, що в цій локації знаходиться скульптура! Чи не занадто ми поспішаємо?
То ж зупиніться, зробіть кількахвилинну паузу у цьому острівці тиші в центрі Луцька, де час уповільнюється і гамір зникає… Розгляньте риси обличчя людської фігури, затиснутої до щему кісток у коконі протиріч… Ця скульптура якимось незбагненним чином «перемикає» нас з режиму постійного включення «в життя» у сповільнене споглядання, в роздуми про закутки власної душі. Але не чекайте від автора готових відповідей! Його робота змусить вас стишити буденну суєту, але не запропонує готових покрокових інструкцій на кожен день.
