7 принципів, як упоратися з дитячими капризами
Постійною реакцією твоєї дитини на слово «ні» стало вередування. Вони супроводжуються ображанням і грюканням дверима. Ти замислюєшся, де ж припустилася помилки. Почуваєшся безпорадною.
Йому два роки, інколи три, буває навіть чотири. Ти дивишся на цю поведінку й раз по раз протираєш очі від здивування, думаєш — ну де ж воно навчилося так робити.
Ти вже знаєш, що крики й погрози не діють, а пройти обік цих маніфестацій байдуже — теж не найкраща ідея. Бо дитина росте і робить свої висновки.
Потім дитяті вже 7, а потім уже 9 років, і воно вже точно знає, що зробити, аби домогтися свого. Капризи, образи, нереагування. Ця заяложена схема поведінки — як таємна зброя. Спочатку по неї сягають неусвідомлено, бо дитині погано, бо вона сама не знає, чого хоче, бо вона тільки відкриває, яким чином заявити власне «я»; однак із плином часу вона може навчитися, що коверзуванням досягаєш усього.
То що ж робити: перечекати період капризів? Це спокусливо, але є одна проблема: а що тоді, коли вони не минають? А може, реагувати однозначно й суворо?
Яким саме чином дати малюкові право на бунт, а з іншого боку — мудро його виховати? Ось «повздовжній і поперечний» аналіз дитячих капризів.
Не допусти до боротьби за домінування
Погана реакція на капризи швидко обертається на зле. Мститься і дитині, й батькам. Провадить до болісної боротьби за домінування, в якій немає переможців, бо програють усі. Зрештою виявляється, що «сторони спору» почуваються самотніми, безсилими, спраглими помсти.
Найгірше, що може зробити батько/матір, це увійти в цю «гру», яку несвідомо розпочинає дитина. По‑перше, тому, що вони дають себе стягнути до рівня дитини, «повної крайніх емоцій»; по‑друге, тяжко залишатися відстороненим і дивитися на цілісність ситуації зовні, «дорослим» оком. По‑третє, коли справа доходить до безпосереднього зіткнення, то дуже легко втратити контроль над собою. Наслідки — вельми прикрі, бо батько чи мати, хто старається навчити дитину панувати над емоціями та виражати їх у прийнятний спосіб, сам на власному прикладом зазнає сороміцької поразки, показуючи, що його власне дитя, малоліток, має величезний вплив на те, як поводиться доросла людина.
Дитина знає про те, що дорослий розгублюється, і це її вражає. Із тим, що діється внаслідок його поведінки, малюк почувається ще гірше. Він не хоче мати владу над реакцією власних батьків. Це ж бо завелика відповідальність, і підсвідомо він про це знає! Він прагне мати в мамі чи в таті опору.
Дитина на тебе не нападає — навіть якщо вона це робить «Я тебе ненавиджу, ти дурна».
Коли чуєш такі або схожі слова — здається, що дитина нападає на тебе, і часто ти кипиш усередині, бо думаєш, ніби погано виховуєш своїх доньку чи сина, або, ще гірше, що твоя дитина «погана». Прикрі слова, що вціляють просто в серце, однак, не повинні непокоїти; потрібно навчитися тримати дистанцію до того, що чуєш.
Варто пам’ятати, яким є джерело цієї поведінки. Це дозволить уникнути засуджування дитини, позбавить думок про злі наміри доньки чи сина. Дозволяє залишитися при розумінні та емпатії, які становлять найліпший фундамент для примирення. Мала дитина так каже, бо точить тяжку боротьбу з самою собою. Вона бунтує, часто не знає сама, чого хоче.
Одне є певне: навіть коли вона ранить близьку особу, маму чи тата, то саме в цей момент вона найбільше на світі потребує мудрої постави опікуна. І не бажає залишатися наодинці з власними емоціями. Мала дитина не має злої волі. Роль батьків — не вгамувати її. Навпаки: метою кожної мами й кожного тата має бути розуміння справжніх джерел поведінки дитини: природного прагнення сформулювати власне «я», відкрити власну «неповторність». Це болісний і тяжкий процес.
7 принципів, як давати раду з дитячими капризами
Коли дитина починає коверзувати, вона природним чином, хоч і несвідомо, випробовує тебе. Твоя реакція дуже важлива, бо може полегшити або ускладнити малюкові можливість упоратися з власними негативними емоціями.
– Опануй власні емоції. Негативна поведінка дитини може викликати у тебе різні емоції: замішання, роздратування, безсилля, почуття провини, злість. Усі ці реакції — природні. Природним є також те, що у складні моменти можна засумніватися у власних уміннях бути батьками. Якщо ти даси емоціям себе захлиснути, то найімовірніше підсилиш негативні відповіді з боку дитини. Крики, покарання принесуть мало користі. Хтось із вас мусить запанувати над ситуацією.
– Не оцінюй намірів дитини негативно. Якщо ти приписуєш своїй дитині негативні наміри, стверджуєш, що малий поводиться неправильно, бо має такий характер або хоче робити все тобі на зло, — твоя реакція буде сильніша й більш непередбачувана, ніж у ситуації, коли ти розумієш, що коверзування і капризи дитини походять з утоми, розгубленості, туги, розчарування.
– Можеш ігнорувати капризи. У багатьох ситуаціях (зокрема вдома, коли ви нікуди не поспішаєте) коверзування можна проігнорувати, залишаючись при цьому послідовною. Ти відмовила й дитина ображається? Все нормально. Вона має на це право. Має право показати своє невдоволення. Але ти маєш право на це не дивитися і займатися власними справами. Виказування надмірної зацікавленості дитині, яка має капризи, може посилювати таку поведінку. Коли в дитини мине поганий настрій, вона прийде обійняти, — обдаруй її увагою і поясни, що капризи нічого не дають.
– Будь послідовна. Ключ до того, аби показати дитині, що вона має право на капризи, але не може на них розраховувати, — це довести до її свідомості, що така поведінка на тебе не впливає. Каприз, навіть найдовший і найнеприємніший, не може зробити так, що ти зміниш думку, не примусить тебе піддатися. Навпаки: ти витримаєш це і покажеш дитині, яка підростає, що цей спосіб — нерезультативний. Вибираючи цей шлях, ти дозволиш дитині звільнитися від схильності ображатись. Уникнеш також і коверзування з боку старших дітей.
– Позбудься почуття провини. Капризування у дітей старшого віку має стати покаранням, смикає за болючу струну провини. Зазвичай воно базується у сферах, що найскладніші для батьків: мами «неїд» шантажовані тим, що й старші діти відмовляються їсти; батьки, для яких важливо, щоб дитина грала на музичному інструменті, стикаються з відмовою вправ і ходіння на уроки. Рішення? Дистанція і показування малюкові, що світ не завалиться, якщо він не з’їсть вечері (піде спати голодний, нічого страшного), не виконає сьогоднішніх вправ на інструменті (музика — не примус).
– Розмовляй про свої емоції. Капризи це ніщо інше як реакція на емоції, які складно зрозуміти. Хороші батьки можуть допомогти дитині дати собі раду з ситуацією, стараючись розмовляти з малюком про те, що діється, називаючи окремі емоції, даючи дозвіл відчувати кожну з них. Немає почуттів добрих і поганих, є тільки їх погані прояви. Варто навчити дитину, як собі радити зі складними емоціями, показуючи, як можна реагувати на джерело капризів — злість. Запропонуй малюкові малювати «страшний» малюнок, м’яти папір, тупотіти ногами тощо.
– Зрозумій, що ти небагато можеш зробити. Ти маєш вплив на поведінку дитини, однак мало що можеш зробити, аби звести до мінімуму капризи, які виникають зі злості. Вони будуть. Твоя роль — виказати дитині розуміння, поставитися до ситуації відсторонено (не звинувачуючи й не надаючи цій поведінці надмірної ваги) і терпеливо. Спокійна, мудра постава зробить так, що з часом капризів ставатиме дедалі менше.
