ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

«Дам по попі», «Зараз получиш», «Три роки без телевізора» — а як ви караєте своїх дітей і чи кожного разу відчуваєте докори сумління за це? Може, вважаєте себе поганими батьками? До вашої уваги — поради психологів про те, як вплинути на поведінку дитини, коли вона не слухається, чому вона це робить і як опанувати себе, щоб не зірватися на крик або фізичну силу.

В Україні триває кампанія під назвою #НеБийДитину. Вона почалася з активності у Фейсбуку кількох небайдужих мам. Наталя Біда одного дня зрозуміла, що багато батьків вважають цілком нормальним вдарити дитину, привселюдно накричати або принизити її. Вона вирішила зібрати та поширювати інформацію про те, чому це погано та як психологи радять реагувати на ту чи іншу поведінку дітей. Зібравши гроші через соцмережі кільком людям вдалося видати буклет, який зараз можуть завантажити зі сторінки кампанії всі охочі.

Ми поговорили з самою Наталкою та з дитячим психологом і власницею мережі дитячих садків «Совенята» Оксаною Пшегорницькою та вибрали найважливіші тези, що стосуються цього аспекту виховання.

Теза 1. Найкраще покарання — це дати дитині відчути наслідки її дій.

ПРИКЛАД: дитина зламала чиюсь іграшку на майданчику — піти разом у магазин, купити нову іграшку і віддати її власнику зламаної. Якщо в такому разі прийти додому, насварити і позбавити мультиків, то через відсутність логічного зв’язку ви отримаєте лише образу у свій бік і нерозуміння ситуації.

Теза 2. Покарання не має жодного сенсу, якщо дитина молодша 3-х років.

У таких випадках краще звести до мінімуму усі заборони, а в приміщенні залишити тільки безпечні речі. На прояви «вредності» реагуйте спокійно, пропонуйте альтернативу. Агресивна реакція батьків лише заохочує дітей повторювати шкоду.

Теза 3. Злість — це нормально. Не забороняйте злитись, називайте емоції і вчіть дитину цю злість кудись спрямовувати.

ПРИКЛАД: у своєму садочку Оксана Пшегорницька з колегами придумали «куточок гніву». У ньому дозволено битися батаками (м’які палиці, довжиною 50-60 см, діаметром 7-8 см).

Теза 4. Відомий і начебто безпечний метод «time out» (коли дитину садять на стільчик, щоб подумала про свою поведінку) не вирішує проблему.

Якщо дитина в колективі справді «розійшлась», то вона аж ніяк не сидітиме збоку на стільці. У такі моменти її переповнюють емоції, а всередині все вирує — куди вона їх подіне на стільці?

Теза 5. Вийти і залишити дитину в кімнаті.

Сенс вийти з кімнати і залишити дитину наодинці з істерикою може бути лише у випадку, коли ви відчуваєте, що у вас може «впасти планка» і ви можете її вдарити.

Теза 6. Не хотіти віддавати комусь свою іграшку – нормально.

Немає нічого поганого в тому, що діти не хочуть з кимось гратися або давати/позичати свою іграшку.Часто дорослі засуджують дітей за це, мовляв, не будь жадібним. Пам’ятайте, для дитини конкретна улюблена іграшка може мати таку ж цінність, як для вас автомобіль.

Теза 7. Покарання мають бути зрозумілими і логічними.

Встановіть систему правил: у нас стільки-то часу на планшет; є вчинки, неприйнятні для нашої сім’ї; якщо хтось залишає неприбраною кухню, то потім прибирає всю квартиру.

Теза 8. Забудьте про непедбачувані покарання, застосовані спонтанно та емоційно, які потім легко скасовуються.

Це дестабілізує, дитина не знає, чого очікувати, вона живе з людиною, здатною на що завгодно.

ПРИКЛАД: ти мені грубо відповів — три роки без комп’ютера, 10 років без телевізора.

Теза. 9. Застосовуйте метод «зеленої ручки».

Відзначати важливі позитивні моменти і не акцентувати увагу на невдачах або поганих рисах.

Теза 10. Покарання має стосуватись бонусів, а не необхідних речей.

Покарання мають стосуватися бонусів дитини (цукерок, планшета, походу в кіно, нової іграшки), а не необхідних для неї речей (прогулянки, їжі, сімейних подій, відпочинку після школи тощо).

ПРИКЛАД: якщо у родині є традиція щосуботи пекти пиріг, який потім їдять у сімейному колі, то позбавлення цього означатиме позбавлення певного об’єднуючого фактору, чогось дуже сімейного, дитина може прочитати це як сигнал «тепер ми тебе не приймаємо».

Теза 11. Дитина має право сказати ні.

Не погоджуючись дитина вчиться бути особистістю.

Пояснюйте, але будьте авторитетом. Зрозумійте, чому дитина вчинила так, а не інакше (втома, голод, нестача підтримки або уваги тощо) і допоможіть їй впоратися з цією причиною; Дитина поводиться погано, не тому що вона погана.

Теза 12. Застосовуйте фізичну силу виключно для зупинки небезпечних дій.

ПРИКЛАД: коли переходите дорогу, а дитина виривається, щоб утекти — умісно втримати її силою. Або ж зупини руку при спробі вас ударити.

Теза 13. Дитина повинна знати, що її люблять.

Під час будь-яких, вигаданих вами, обмежень чи покарань дитина повинна знати і не сумніватися у тому, що її люблять, завжди чекають, і що вона все одно залишається членом ціїє сім’ї.

Теза 14. Вас теж переповнюють почуття.

Давайте дитині зрозуміти, що вас теж переповнюють почуття — кажіть про те, що ви злі, що ви втомилися. Діти розуміють.

Теза 15. Знайдіть у собі сили вибачитись, якщо неправі.

Якщо ви вже зірвалися — насварили, вдарили, підвищили голос — не соромтеся своїх почуттів, усі ми — люди.

Знайдіть у собі сили вибачитись і пояснити, передусім собі, чому так сталося — ви втомлені? не виспались? щось турбує? Працюйте над своїм емоційним станом. Я поводжуся агресивно не тому, що я — погана мама. Зрештою, відвідайте курси психологічної пітримки батьків.

Теза 16. Дітей не можна карати за:

1.  Помилки (їх роблять усі, на них вчаться навіть дорослі)
2.  Повільність (діти вчаться поступово)
3.  Активність (навіть на людях — це нормально)
4.  Відмінність від інших (фізична чи психологічна)
5.  Негативні емоції
6.  За прояв почуттів (сором, плач, злість — усі почуття потрібні, забудьте про «хлопчики не плачуть»)
7.  Неуспішність у навчанні (хваліть зусилля, підтримуйте)
8.  Ненавмисна шкода (дитина вчиться обережності)
9.  Вимагання більшого (дитина вчиться ставити цілі)
10.  Обман (шукайте причину — страх бути покараним, фантазії, необхідність)

Не забувайте, що агресія в бік дитини може мати важкі незворотні наслідки, серед яких: комплекси, страх перед дорослими, страх помилок, втрата довіри до батьків, агресія, невпевненість у собі, ще більший спротив, розлади психіки.

Література для читання на тему:

1. «Виховання без травмування» і «Виховання без нервування», Вікторія Горбунова
2. «Виховання надвичайної дитини», Мері  Шіді Курсінка
3. «Радість виховання», Кетрін Кволз
4. «Таємна опора», «Якщо з дитиною складно», Людмила Петрановська
5. «Правила розвитку мозку дитини», Джон Медіна
6. «Як слухати, щоб діти з нами говорили. Як говорити, щоб діти нас слухали», Адель Фабер, Елейн Мазліш
7. «Метаморфози батьківської любові», Ірина Млодик

Джерело