Дорослі діти, будьте лояльнішими до своїх матерів! Стаття, яка змусить вас плакати!
Дорогі діти, що виросли, хлопчики і дівчатка! Ви навіть не уявляєте, як мамі болісно знати, що вона є джерелом ваших проблем у дорослому житті.
Нехай навіть не всіх, але основних! Як часто я бачу (навіть не чую) це запитання в очах жінок, моїх клієнток 50+. Разом з новими знаннями в психології до них приходить усвідомлення своєї материнської недосконалості. А з нею і біль, розгубленість, відчай, провина, страх і безсилля.
– Ти не могла тоді зробити по-іншому! Ти ж не хотіла навмисно нашкодити своїй дитині?
– Звичайно, ні! Я чинила, що могла, так, як ми тоді жили, як і зі мною чинили. Моє життя теж не було медом.
Не бійтеся звинувачень своїх дітей Дорогі діти, що виросли, хлопчики і дівчатка! Ви навіть не уявляєте, як мамі болісно знати, що вона є джерелом ваших проблем у дорослому житті.
Нехай навіть не всіх, але основних! Адже саме мама приводить нас у цей світ, навчає розпізнавати емоції, розуміти і відчувати себе, мистецтву саморегуляції і ставлення до інших.
Чи не забагато на одну, звичайну молоду жінку без спеціальної психологічної освіти, але зі своїм набором життєвих потреб, душевних сподівань, проблем у стосунках, в гонитві за щастям і світлим майбуттям? Звичайно, дитині байдуже до того, чим може бути стурбована її мати, крім неї єдиної – така природа виживання.
«Діти – найагресивніші істоти найбільш агресивного виду на планеті» – ця думка колись осяяла мене розумінням того, що відбувається в людській природі. Безумовно, діти хочуть отримати від батьків усе! Схвалення, любов, визнання почуттів, повагу до особистісних кордонів… Але як можна отримати все це від тієї, яка сама не мала всього цього в ідеалі та найімовірніше шукала недоотримане у взаєминах з вашим батьком, а можливо, і з вами.
Все це дуже сумно. Зляться діти, намагаючись «добити» батьків своєю правдою. Ображаються і захищаються матері. Так-так, гнів і страх ходять поруч. Матері далеко не всі собаку з’їли у психології, щоб у відповідь на докори і претензії улюбленої дорослої дитини видихнути страх і просто визнати ці дитячі почуття.
Просто дожаліти його або її, того маленького, який не був помічений з його дитячими почуттями страху, образи, самотності.
– Як же тобі було болісно і прикро, коли я віддала тебе на певний час до бабусі! Я навіть не могла уявити, що ти так страждав. Мені так болісно і шкода, що так сталося… Адже мені самій тоді було нелегко. Це був важкий період в моєму житті, криза, двоє маленьких дітей, я сама…
– Мамо, а як тобі там було, розкажи!
– Можу розповісти, але чи треба тобі це вислуховувати?
– Треба, мамо! Я зараз тільки почала бачити в тобі людину, жінку, а не тільки маму. Виявляється, що і тобі було важко!
Дорогі матусі, не бійтеся звинувачень своїх дітей. Вони кричать не про вашу «погану сторону», а про визнання своїх дитячих почуттів. Вони хочуть від вас не виправдань, що ви хороша і не винна.
Діти хочуть, щоб ви помітили хоча б зараз, як їм по-дитячому було погано тоді, в певні моменти їхнього дитинства і вашого материнства. Просто почуйте, просто пожалійте, обійміть своє доросле, але дитинча, яке всередині досі жадає вашого тепла і просто прийняття, без повчання і виховання. І не захищайтеся, виправдовуючись!
За цю хвилину близькості дитина пробачить вам усе. Дорогі дорослі діти, будь ласка, будьте лояльнішими до своїх недосконалих матерів. Звичайно, не всім пощастить стикнутися з відкритістю материнського серця.
Буває, багато дров нарубали, кордони зачерствіли, шрами загрубіли. Але запевняю вас, допоки мама жива, вона буде чекати – дзвінка, зустрічі, обіймів, теплих слів, “Мамо, ти як?”.
Якби ви знали, скільки болю, каяття і любові зберігається в потаємних куточках материнської душі! Не всі мами можуть до цього доторкатися.
Не всі готові. Але хочуть всі, поки живі. Будь ласка, будьте лояльнішими і мудрішими тепер уже ви, дорослі діти! Допоможіть своїм мамам знайти стежку до мостика, на якому можуть зустрітися ваші серця.
