Як дітям любити батьків? Поради старця
Як дітям любити батьків після того, як вони створять свою власну сім’ю
Бог влаштував так, що чоловік і жінка пов’язуються між собою такою любов’ю, що залишають навіть своїх батьків. Якби цієї любові не було, то люди не могли б створити власну сім’ю. Завдання батьків завершується, як тільки їхні діти створюють власну сім’ю. Після цього діти заборгували батькам лише дві речі: величезну повагу й стільки любові, скільки потрібно відчувати до своїх батьків. Я не хочу сказати, що чоловік і жінка не повинні любити своїх батьків. Ні. Але спершу вони повинні мати велику любов між собою й тільки потім любити своїх батьків. Чоловік і жінка мають любити одне одного так сильно, щоб їхня любов переливалася через край. І вже від цього перевиливу подружньої любові вони повинні виявляти до батьків свою повагу й подяку. Любов має бути благородною, так, щоб кожен із подружжя якнайбільше піклувався про батьків іншого.
Щоб у сім’ї панували мир і злагода, дуже допоможе ось що: чоловік має любити свою дружину більше, ніж свою матір і більше, ніж кого б то не було зі своїх близьких і рідних. Любов чоловіка до батьків повинна литися через його дружину. Звичайно, і дружина повинна поводитися так само.
Я знаю сім’ї’, у яких на початку подружнього життя чоловік і дружина мали проблеми, незгоди, тому що хтось із подружжя любив свою матір надмірною любов’ю. Ця любов починається від любочестя, яке мають син чи дочка, відчуваючи до своєї матері велику подяку. Однак потихеньку, коли чоловік і жінка прив’язуються одне до одного, ця проблема зникає. Адже якби відразу після весілля один із подружжя дарував іншому таку любов, яка була б сильнішою за любов материнську, це було б неприродно.
Якщо чоловік поважає тещу й тестя, то це робить йому честь, так само, як невістці робить честь повага й любов до свекрухи — жінки, яка народила її чоловіка, виховала його, і зараз він — її чоловік і її радість. Якщо чоловік і дружина мають подібні почуття й подібні думки, все це непомітно наставляє душі їхніх власних дітей.
Мати до одруження сина знаходила в його любові чималу втіху. Але літні люди знову стають дітьми. Одруживши сина, мати відчуває себе так, як відчуває себе старша дитина, побачивши в обіймах своєї матері іншого — тільки що народженого малюка. Бачиш як: якщо людина не відітне свої пристрасті замолоду, то, з роками сила її волі ослабне й пристрасті стануть сильнішими. Але невістка не повинна на це ображатися.
А якщо вона ще й доглядає за своєю старою свекрухою, то хай трішки потерпить, щоб не втратити винагороду, яка нараховується їй за ту турботу, що вона їй надає. Якщо зараз вона з терпінням доглядає за свекрухою, то потім, коли всі скорботи будуть позаду, вона буде радіти від того добра, що зробила.
Але, звичайно, і свекруха повинна любити своїх невісток, як власних дочок. Моя бабуся по батькові любила мою маму сильніше, ніж мого батька. Коли одружилися мої брати, сусідки хитали головами й запитували в моєї матері: “Ну, зараз понаїдуть невісточки…” А мати відповідала їм: “Чому ви так кажете? Мене моя свекруха любила більше, ніж свою дочку. То чому ж мені не любити моїх невісток?” І дійсно, вона теж любила їх, як дочок.
Винагорода за догляд за літніми людьми
До чого докотився світ! І у Фарасах, і в Епірі доглядали навіть за старими тваринами. Ну, за мулами — зрозуміло, чому — їхнє м’ясо не вживається в їжу.
Але ж й тих тварин, м’ясо яких вживали в їжу, теж не різали, залишали живими. Приміром, старих биків, якими колись орали, господарі шанували. Вони їх доглядали, піклувалися про них у старості, примовляючи: “Це ж наші годувальники”. Тобто робочі тварини, які трудилися в полі, мали добру старість. І тоді ж у людей не було технічних засобів, які є сьогодні. Треба було в ручному млині змолоти і подрібнити кормову сочевицю, щоб нещасний старий бик міг її прожувати. А люди нинішні про подібні речі забули: вони не піклуються навіть про старих людей, що вже там казати про старих тварин!
Багато чоловіків і жінок обурюються і нарікають на труднощі, які виникають у їхніх сім’ях через дивацтва й бурчання літніх людей, що живуть з ними. Ці люди забувають про ті “номери”, які самі колись викидали, будучи дітьми, про те ниття й дивацтва, якими вони тоді мучили інших. Вони не пам’ятають, що плачем і примхами самі не давали спокою батькам. Тому Бог допускає таким людям терпіти труднощі, пов’язані з доглядом за літніми людьми, — щоб вони хоч якось “розплатилися” за труднощі, які колись створювали іншим. Зараз прийшла їхня черга підставити своїм старим батькам плече і з вдячністю подбати про них, згадуючи жертви, на які батьки йшли заради них самих, коли вони були дітьми. Ті, у кого нема почуття обов’язку до своїх батьків, будуть суджені Богом як несправедливі й невдячні люди.
Я бачу, що часто причина тих мук, що їх зазнають багато людей, полягає в тому, що батьки тримають на них образу. Сім’ї страждають через те, що в них не піклуються про дідусів і бабусь. Яке там благословення будуть мати діти, що виросли в сім’ї, де нещасну бабусю або бідолаху-дідуся відвезли в будинок для літніх, залишили там помирати з душевним болем, забравши собі їхнє майно і не давши їм потішитися своїми онуками?
Бабуся в сім’ї — це велике благословення. Як правило, чоловіки старіють раніше, і за ними доглядають дружини. Коли чоловік помирає, діти забирають бабусю до себе в дім, щоб вона доглядала за внучатами і не відчувала себе нікому не потрібною. Якщо діти роблять так, це дуже добре. У такий спосіб і старенька матір знаходить спокій, і сім’я отримує допомогу. Бо ж мати через безліч своїх справ не встигає дати дітям необхідну ніжність і любов. Саме усе це дає дітям бабуся, тому що вік бабусі — це вік любові й ніжності. Подивися: коли дитина пустує, мати її лає, а бабуся — пестить. Коли діти перебувають під доглядом бабусі, мати встигає завершити всі свої справи, діти оточені ласкою і любов’ю, але й сама бабуся зігріта любов’ю своїх онуків.
Людина, яка піклується про своїх батьків, має велике благословення від Бога. Один парубок, одружившись, поділився зі мною своїми планами: “Геронде, я хочу побудувати будинок і на першому поверсі влаштувати дві маленькі квартирки для моїх батьків і для тещі з тестем”. Знаєте, як це мене зворушило! Знаєте, скільки благословень я дав цій людині! Дивно: чому багато чоловіків і жінок цього не розуміють?
Кілька днів тому до мене прийшла одна жінка й попросила: “Отче, моя мати розбита паралічем. Як же я втомилася! Вісім років перевертати її з одного на інший бік!” Чуєш, що діється? Дочка говорить про свою матір у такому тоні! “О, — кажу, — твоя проблема вирішується дуже просто! Зараз я помолюся, щоб тебе на вісім років розбив параліч, а твоя мати видужала й за тобою доглядала”. — “Ні, ні, отче!” — закричала вона. “Чотири роки, — кажу, — принаймні, чотири роки тобі необхідно! Як же тобі тільки не соромно? Що краще? Бути здоровою, не відчувати болю і доглядати за хворою людиною, маючи при цьому винагороду від Бога, чи страждати, бути не в змозі поворухнути ногою, смирятися й просити: “Принеси мені, будь ласка, сечоприймач, поверни мене на інший бік, підсунь мене до стіни…?” Коли ця жінка почула те, що я їй сказав, вона трохи засоромилася.
У сім’ї не буде подібних проблем, якщо діти ставлять себе на місце своїх постарілих батьків або якщо невістка ставить себе на місце свекрухи й думає: “Адже і я колись зістарюся, одного чудового дня стану свекрухою — і чи сподобається мені, якщо моя невістка не буде звертати на мене уваги?”
Батьківське благословення
Батьківське благословення — це найбільша спадщина, яку батьки залишають своїм дітям. Тому діти повинні подбати, щоб отримати його.
Особливо велике діло — благословення матері! Одна людина говорила: “Кожне слово моєї матері — це золота монета”. Недавно до мене приїжджав якийсь грек з Йоганнесбурга. Знаєте, яке враження він на мене справив? Він прийшов до мене в келію восени. “Геронде, — сказав він, — моя мати захворіла, і я приїхав її побачити”. Не минуло і трьох місяців, і на Різдво він приїхав знову. “Ти що — приїхав знову?” — запитав я. “Так, — відповів він. — Я довідався, що матері знову нездужається, й приїхав, щоб поцілувати її руку, тому що вона вже у літах й може померти. Для мене найбільше багатство — благословення моєї мами”. Шестидесятирічний чоловік — і він їде з Йоганнесбурга в Грецію, щоб поцілувати руку своєї мами! І зараз Бог благословив цього чоловіка такими коштами, що він хоче влаштувати великий будинок для літніх священнослужителів і подарувати його Церкві. Тобто він, можна сказати, завалений благословеннями й не знає, куди їх подіти! Така душа для мене однаково що бальзам. Начебто йдеш пустелею Сахара й зненацька знаходиш трохи води.
