Якщо ви вважаєте свою дитину проблемною, прочитайте цей пост!
На думку Джесіки Джонстон, вам потрібно радіти. Чому? Про це вона пише у посланні, яке адресує своєму неслухняному сину.
“Дороге моє вперте дитя,
Сьогодні у нас було багато сутичок. Ми боролися одне з одним на сонці, боролися на піску, боролися за ескімо і боролися, поки я тягла тебе, галасливого і брикаючого додому. Ти розчервонівся від люті, а я з усіх сил намагалася не заридати. Сьогодні у нас була величезна боротьба. Причиною наших сутичок були нічого незначущі дрібниці. Коли-небудь ми заведемо розмову про комендантський час та миття посуду.
Незважаючи на все те, що між нами сталося, я хочу, щоб ти знав… Не суди про наші стосунки по цим ситуаціям. Забудь про нашу щоденну боротьбу, пам’ятай лише про час, коли я міцно стискала твою руку.
Так, іноді я злюся. Але чи була б я кращою матір’ю, якби у нас з тобою не було цих батлів?
Час від часу я просто опускаю голову, коли бачу несхвальні погляди незнайомців. Але я все одно б пронесла тебе, галасливого і брикаючого, по сходах – нехай їх було б хоч і сто. Я все одно залишила б ще сотню візків в супермаркеті, щоб затянути тебе в машину.
Я вибираю тебе, навіть коли ти кричиш, брикаєшся та злишся
Я просто хочу, щоб ти слухняно тримав мене за руку, поки ми переходимо вулицю, щоб говорив: «Гаразд, мамо», коли чуєш від мене суворе: «Ні». Іноді я відчуваю себе дуже втомленою і змученою, щоб згадати про радість материнства, але я дивлюся на тебе, жуючого шматочок хліба, і на моєму обличчі розквітає посмішка.
Мені подобається твоя упертість.
Ти не з тих, хто буде сумніватися і багато думати про наслідки. У тебе є своя думка, і мені здається, що її неможливо зламати. Це нормально. Коли-небудь ця впертість послужить тобі добру службу.
Деякі люди називають тебе проблемною дитиною (іноді я теж так роблю). У деяких виникає питання, де я знаходжу сили … але вони ніколи не побачать того, що бачу я. Вони ніколи не повірять, що з усіх хороших і слухняних дітей, я вибрала б тільки тебе. І якби довелося, то я б робила це знову і знову.
Після наших істерик, я завжди тримаю тебе в своїх обіймах. Ми притискаємося один до одного, і ти просиш заспівати тобі пісню. Я роблю глибокий вдих, щоб відчути твій запах, – запах сонця. Незважаючи на нашу сутичку, я все одно тебе люблю. І так буде завжди”.
А як ви справляєтеся з дитячою впертістю?
