Не карайте дитину за погану поведінку, краще прислухайтеся до цих трьох методів…
Батьки знають багато способів виправити поведінку дитини, але частіше за все вони вдаються до покарань. А ось Алан Каздін, глава Єльського батьківського центру, не вірить в ефективність покарань, – розповідає Simplemost.
«Батьки, зазвичай, починають з розумних аргументів, але часто переходять на крик та фізичні покарання, при цьому керуючись найблагороднішими спонуканнями», – стверджує Каздін.
Він вважає, що цілком можна обійтися без насильства, і як в доказ цього написав книгу на цю тему.
Каздін впевнений, що спроби змінити поведінку дитини одними лише розмовами схожі на спроби переконати курця кинути курити.
Каздін радить батькам працювати над поведінкою дитини до тих пір, поки вони не побачать результатів. Здається просто, але як це зробити?
Каздін пропонує використати для цього три етапи:
1. Як закласти основи поведінки
Як правильно попросити дитину, щоб вона поводилася належним чином? За Каздіним, ключ до послуху – м’який тон голосу, а також надання дитині вибору (або ілюзії вибору).
Іншими словами, якщо ви хочете, щоб ваша дочка взулася самотужки, скажіть їй м’яким тоном:
– Зараз ми будемо взуватися, Аліса. Вибирай, які туфельки ти хочеш сьогодні надіти: червоні або зелені?
Нещодавно я розповіла про метод Каздіна своїй подрузі, вона одразу ж спробувала цей метод. Ось, що з цього вийшло: раніше її 5-річна дочка завжди влаштовувала істерики перед виходом з дому; але варто було матусі запропонувати їй вибір, як дівчинка заспокоїлася. Тепер вона сама любить обирати одяг в якому піде гуляти, і не скаржиться!
2. Як домогтися потрібної поведінки
Часткова відповідь на це питання міститься в пункті 1. Коли ви даєте дитині вибір, ви без зусиль домагаєтеся слухняності. Каздін також радить застосовувати ігри, в тому числі рольові. Наприклад, якщо ваша дитина часто закочує гучні і довгі істерики, то дочекайтеся моменту, коли вона заспокоїться, і запропонуйте «зіграти в істерику».
А якщо дитина починає вас бити, то можна сказати:
– Так, якщо у тебе вийде не бити мене під час істерики, ти отримаєш зірочку або два бали. Не забувай, це всього лише гра!
Таким чином ви не просто відучуєте дитину від небажаної поведінки, але ще й створюєте ситуацію, в якій ви можете її похвалити. Плавно переходимо до третього пункту.
3. Що робити в кінці.
Третій етап – похвала. Наприклад, в грі з істерикою, якщо дитина влаштувала «іграшкову» істерику і не вдарила вас, можна сказати:
– Дивись, Макс, ти влаштував істерику і не вдарив мене! Молодець!
Намагайтеся звертатися до дитині за іменем, коли хвалите її, щоб вона знала, що похвала призначається саме їй. А щоб закріпити правильну поведінку, можна сказати що-небудь на кшталт:
– Клас! А ще раз так зможеш повторити?
Продовжуйте хвалити хорошу поведінку до тих пір, поки вона не відкладеться у дитини в голові. Саме тоді вона буде куди охочіше вести себе добре, ніж повертатися до «поганого». Якщо проблемна поведінки пов’язана з іншими вчинками, можете розширювати гру, додаючи до неї нові елементи, щоб в кожному випадку прививати поведінку, яку ви хочете бачити.
Чим більше практики, тим сильніша звичка. А хороші звички – справа корисна!
А як ви прививаєте правила хорошої поведінки своїм дітям?
