Прикро, що мені не пояснили цього в дитинстві
Токсичного, отруйного…
Який сором! Ти поганий!
Сорому було в моєму житті пребагато. Наприклад, коли тато говорив із відповідними інтонаціями: «Який сором!» або «Як тобі не соромно!» Або коли вчитель говорила до мене, 8-річної дівчинки: «Я би крізь землю провалилася».
Всі ці фрази у перекладі із мови дорослих на мову дитини означають одне – «Ти поганий».
І дитина розуміє: я поганий, я не годжуся для вас. І не лише для вас – я не годжуся для цього світу.
Такий сором наповнений самотністю, його майже неможливо стерпіти. Існує лише одне бажання всередині цього стану – зникнути, сховатися, провалитись крізь землю, неначе світ дивиться на тебе тисячею очей і тисячі голів із осудом похитують головою.
Навіть коли дитина росте, у доросле життя вона несе свою присоромлену особистість. Особу тата і мами, котрі злилися із плоттю та кров’ю і загрозливо махають пальцем (вже зсередини). Навколишній світ здається ворожим. Зіткнутися із соромом – дійсно нестерпно (увесь травматичний дитячий досвід говорить зсередини), легше сховатися, легше нічого не робити, адже можливість будь-якого ризику пов’язана зі страхом сорому.
В клінічному лікуванні нелегко розплутати клубок токсичного сорому, адже для цього треба знайти особу, котра присоромила колись клієнта, а її образ – нечіткий та неясний, клітини та шкіра її поглинули, навіть світосприйняття пацієнта нею проникнуте.
Звідки це виникає?
Звісно, корені варто шукати в ранньому дитинстві. На початках сором працює на батьків: щоб не відчувати сорому самому, батько чи мати передають цей непростий вибір дитині.
Втікаючи від своїх думок: «Моя дитина поводиться погано, отже, я – погана мама», родич передає: «Як тобі не соромно! Який сором!»
Сором ще утримує в собі батьківську потребу («Ой, йой, йой, не можна ображатися на тата»), і це – зловживання батьківською владою.
Адже тоді меседж має визначення: «Ти – неважливий, важливий лише я. Ти – ніхто, тебе немає». Якщо людини немає в контакті – немає самого контакту. Існує лише мама чи тато та Великий Гребінь, яким він чи вона розчісують своє збільшене его, помилково приймаючи за нього і свою дитину.
Зауважте, що також існує здоровий соціальний сором і він дуже важливий для виживання у суспільстві, коли дитина освоює правила поведінки.
Здоровий сором – це чудовий регулятор, що покликаний віддзеркалювати дитячі дії та встановлювати межі. Адже «реальність, відчуття безпеки і визначення допустимих меж дозволеного – це важливі складові частини дитячого пізнання, що розвивається».
Дитинство, де панують лише стихійні присоромлення (межі – нечіткі, настрій батьків – непередбачуваний) позбавлене цієї базової безпеки.
Батьки – основний прояв миру і звідки взятися спокою, якщо світ і так божевільний.
Мені шкода, що мені не пояснили цього в дитинстві. Я рада, що можу взяти це на озброєння у вихованні своїх дітей.
