Слухайте маму, але живіть окремо!.
Моя мама завжди казала, що м’ясо потрібно солити в кінці приготування, вікна мити два рази на рік, а чоловіка не залишати наодинці з найкращою подругою. Вона навчила мене різати кружечки ковбаси на дві частини перед тим, як їх підсмажити, обов’язково їсти на обід супи, а головне – виконувати свої обіцянки.
Моя мама завжди казала…
Досі я, не найслухняніша дочка на світі – виконую ці заповіти, сприймаю їх, як частину себе. Я взагалі не допускаю відмови від усіх цих супів, вікон і обіцянок. Адже це те, що робить мене цілісною, а наші стосунки з мамою – міцними. Це традиції. З їх допомогою мама передала мені те, що додало її власному життю більше зручності і безпеки. І вона зробила це з любові до мене.
Її мама так само передавала їй традиції: прядіння вовни, турботи про чоловіка-алкоголіка і маніпулювання оточуючими за допомогою своїх хвороб. З огляду на те, що шерсть для в’язання купує мама, а з її соціальними навичками і з моїм татом все в порядку – цими традиціями вона не користується. Їй доводиться самостійно створювати навички поведінки, більш корисні в її реальної ситуації, ніж досвід предків.
Те ж саме доводиться робити і мені. Наприклад, я створюю традиції самостійної літературної діяльності або найму фахівців з ремонту. Цього моя батьківська сім’я не вміє. Та й не повинні вони навчити мене всьому, що може колись стати в нагоді, тому що інакше моє життя було б точною копією їх життя, а це неможливо.
Ось це створення копій і є сенсом будь-якої традиції: дій так само, як діяли твої предки, і не помилишся. Позитивне в своїй суті, спрямоване на виживання навчання не завжди виправдовується в реальності. Тому що реальність змінюється – і старі навички можуть виявитися непотрібними, марними, а то й відверто шкідливими.
Отож, традиції бувають функціональними і нефункціональними.
Перші виконують свою пряму функцію: пристосування прийдешніх поколінь до життя, їх виживання найкращим чином. У сільських районах це можуть бути традиції, пов’язані з доглядом за домашньою худобою, роботою в полі та з’єднанням сім’ї в одну велику спільноту робочих рук. Це функціонально: адже чим більше в родині людей, тим більше роботи вони виконають, тим кращим буде їх життя, що залежить від результатів цієї праці.
У місті ці навички виявляються вже нефункціональними: велика сім’я в маленькій квартирі буде не ефективним робочим підрозділом, а перетвориться, скоріше, в зграю людей, що не відчувають одне до одного великої симпатії. В реальності великого міста ефективна відособленість.
Так справа йде і з будь-якою іншою традицією. Створена в певних умовах, спрямована на краще пристосування до навколишнього середовища, в іншій обстановці традиція перестає працювати.
Так, наприклад, сьогодні чітко простежуються нефункціональні традиції, що залишилися з часів дефіциту. Продуктові запаси, які ніхто ніколи не з’їсть. Накопичування на кшталт «не викидати, а раптом колись стане в нагоді, хороша ж річ». Ми тримаємося за поганого лікаря, ніби інших немає, зберігаємо вірність певній марці товару (з тієї ж причини), ходимо в поганий спортклуб (із взагалі незрозумілих міркувань).
Цей вибір ми робимо не замислюючись – просто тому, що так нас навчили, такі традиції передали, та й мама завжди казала…
Завдяки сімейним традиціям, наше життя може стати і кращим, і гіршим. Для того, щоб оцінити передані нам навички і зрозуміти, чи варто залишати їх у власному житті в тому ж вигляді, потрібен процес, який називається «усвідомлення інтроекції» .
Інтроекція – це те, що повідомляється маленьким нам як істина і те, що маленькі ми, як істину сприймаємо. Трава зелена, небо блакитне, а в цьому житті потрібно бути насторожі і нікому не вірити: всі ці твердження, що звучать з улюблених батьківських вуст, стають абсолютною правдою.
Так ми і починаємо жити – до тих пір, поки не розуміємо, що фрази «Земля обертається навколо Сонця» і «якщо ти не будеш мити унітаз двічі в день, то твій чоловік тебе кине» мають в нашій голові однакову цінність.
Для того, щоб помітити ці неефективні переконання, потрібна так звана «монада», тобто досвід життя поза сім’єю. Це самостійний побут, в якому у нас є можливість зрозуміти, а чи дійсно необхідно готувати щодня обіди з трьох страв? Чи подобається мені нікому не вірити? Чи згоден я прожити все своє життя в оточенні двох собак і трьох кішок або в дійсності мене ці клопоти обтяжують.
Це і називається усвідомленням інтроекції. Переоцінити правила і традиції, засвоєні з батьківської сім’ї, необхідно для корекції непотрібних установок. Зрештою, кожен з нас в свою чергу несе відповідальність за те, щоб створити нові, більш корисні моделі поведінки і передати їх своїм дітям у вигляді традицій – і за допомогою них же створити свою власну, міцну і щасливу сім’ю.
Так що слухайте маму. Але живіть окремо.
