Як почати розуміти мистецтво
Мистецтво – це не тільки «вміти»
Недосвідчений глядач, який не знає імені Казимира Малевича, не зрозуміє й значення його «Чорного квадрата». А це полотно, написане на початку 20 століття, ознаменувало кінець мистецтва й стало висловлюванням художника світові. Цінність твору розуміємо лише тоді, коли враховуємо авторство, епоху та задум митця. Це стосується й пісуара, що його виставив у галереї Марсель Дюшан і назвав «Фонтаном».
(Автор «Фонтана» поставив під питання, здавалося б, беззаперечну істину: предмет мистецтва – це те, що зроблене руками художника, а не річ, куплена готовою в крамниці. Цей пісуар залишився практично незмінним, Марсель лише підписав його, перевернув і дав іншу назву. Автор показав, що мистецтво – це не картина, намальована олійними фарбами, а всі ті складні ментальні процеси, що передують її створенню, – прим. авт.)
Що потрібно для того, аби створювати арт: вміти чи знати? Ще до минулого століття обов’язково було вміти, тепер уже ремесло не потрібне.
Мистецтво й час
Свідомість сучасної людини стає дедалі більше фрагментованою. Ми замінили романний простір, тобто книгу, серіалами, які не вимагають нашого залучення. Коли читали книги, створювали відповідний світ – Кафки, Толстого чи Достоєвського, візуалізували обличчя, місце дії та костюми, працювали разом з автором. Серіал же можна ввімкнути у фоновому режимі, поки готуєш чи розмовляєш із друзями: ми стаємо пасивними споживачами, втрачаємо можливість співавторства. Згодом частина свідомості, що робить нас художниками, атрофується. Щоб залучитися, треба докласти зусиль, а ми не готові.
Ми спішимо щось прожити. Запитай себе, коли ти востаннє просто йшов, дивився на небо й не думав, що хтось зателефонує чи надішле повідомлення і треба буде кудись бігти.
Бельгієць Ян Фабр представив спектакль, що тривав 24 години: актори працювали в режимі нон-стоп, глядачам розклали матраци, можна було спати, можна було йти додому, а потім повертатися. Така собі вистава-подорож. Спочатку це дратує, але потім розумієш, наскільки вони замахнулися на зміну плину часу! То, може, мистецтво і є цією зміною?
Мистецтво – засіб формування спільного коду
Суспільство об’єднують цінності. Якщо ж воно неосвічене та атеїстичне, то й спільного коду в нього немає, немає відповіді на те, хто ми й чим унікальні. Чи наш код – телевізор, свобода слова й «Голос країни»?
Націю визначає урбаністична культура. Усе те, що транслюється у світ, відбувається не в селах, а в містах. У Києві перед війною було 350 театрів на півмільйона жителів, а в Харкові випускали сотні товстих літературних журналів. Чи можемо ми сформувати свій пантеон героїв, запит на достойну еліту? В Україні є багато талановитих людей, та ми не знаємо імен сучасних композиторів. Продукт є, а запиту всередині немає.
Як зробити так, щоб прекрасна частина нашої свідомості була потрібною? Душа, інтелект, вміння чути іншого, розуміти іншого – де цьому навчитися? Може, для цього й існує мистецтво?
Як розуміти мистецтво
Коли нам кажуть «опера», у свідомості виникає сформований код: опера – це великий театр з музикою, великими декораціями та людьми, що співають невідомою мовою. І якщо покажуть щось інше, ми впевнено скажемо: це не опера.
Якщо побачене випадає зі звичної матриці сприйняття, людина може відреагувати так: «Це не картина, а бозна-що! Так і моя дочка може намалювати! І скільки ж це коштує? Один мільйон доларів?!» Або ж намагатиметься з’ясувати, чому ця річ у галереї й скільки вона коштує. Другий варіант – це шлях, вибір людини з власною системою координат.
Для того, щоб зрозуміти мистецтво, настройся на запитання. Не на заперечення й не на оцінку. Якщо прийдеш з упередженнями, то відкидатимеш усе, що випадає з твоєї системи координат. Поява запитань – це вихід із зони комфорту. Спробуй з’ясувати, чому те, що ти бачиш, зроблене саме таким. У вибудовуванні ерудиції самостійний рух більш ефективний.
Якщо я допоміг сформулювати запитання, то слава Богу, а відповідей… їх немає.
