Книжки, які треба читати після закінчення університету
Іноді ми не готові сприймати книжки: кожну треба читати вчасно. Є такі, з якими важливо познайомитись у дитинстві, до інших доростаєш за шкільною партою чи покидаючи рідну домівку. А є такі, що розумієш тільки після отриманого диплома, – саме про них і розповідаємо.
«Школа майбутнього» Кена Робінсона
Виявляється, недосконалість освітньої системи – проблема не лише нашої держави. Книжку Кена Робінсона варто читати, коли вже пройшов усі кола освітнього пекла. Автор розповідає, як школа нищить унікальність дитини, заганяє її в рамки, не мотивує думати, натомість примушує вирішувати тести, – знайомо, еге ж?
Кожна дитина має талант, але його не завжди помічають. Значно легше затаврувати учня: «Та він з такої сім’ї, що від нього чекати». Кен Робінсон якраз наводить приклади шкіл у бідних районах, які змінилися на краще завдяки підходу вчителів: ті допомогли учням повірити в себе.
«Процес індивідуалізації усюди, тільки в галузі освіти його немає. І це дуже дивно, бо саме освіта найбільше потребує особистого підходу. Що треба для цього зробити? А ось що:
визнати, що інтелект різноманітний і багатогранний;
давати учням змогу розвивати власні інтереси й уміння, пристосувати навчальний графік до різного темпу, за яким вчаться учні;
оцінювати успішність учнів так, щоб сприяти їхньому особистому розвитку й досягненням».
«Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте
Ця книга – єдиний роман письменниці. Вона розповідає історію двох подруг, які живуть у районі іммігрантів. Дівчата навчалися разом ще в молодшій школі й мріяли продовжити навчання, але їхні життя складаються по-різному: одна далі здобуває освіту, вступає до гімназії, інша йде працювати, а згодом приймає пропозицію вийти заміж. І кожна мріє жити долею іншої.
Але чи варто порівнювати себе з іншими і як перестати жити стереотипами?
«Принаймні три десятиліття вона мені говорила, що хоче зникнути, не лишивши й сліду по собі, і тільки я добре розуміла, що вона мала на увазі. В неї ніколи й на думці не було втекти, змінити ім’я чи зажити новим життям в іншому місці. Вона ніколи й не думала про самогубство, в неї викликала відразу ідея Ріно зробити щось зі своїм тілом, змусити турбуватися про нього. В неї завжди був зовсім інший намір: вона хотіла щезнути, розсіяти кожну свою клітинку, щоб не лишити по собі нічого. І оскільки я добре її знаю чи принаймні сподіваюся, що знаю її, я вважаю, що вона винайшла спосіб не лишити в цьому світі навіть жодної своєї волосинки».
«Природа всіх речей» Елізабет Ґілберт
Головна героїня книжки, Алма Віттекер, займається наукою, що незвично для її часів: події книги відбуваються в XIX сторіччі. Авторка скрупульозно описує життя Алми аж до старості: розмірене, монотонне, навіть трохи рутинне. Вона робить наукові відкриття й переживає невзаємне кохання, заміжжя чекає на неї в старшому віці, але не дає очікуваного щастя.
Книжка про незвичний вибір змальовує життя в пришвидшеному режимі й розповідає кілька цікавих правил. Не завжди варто проявляти благородність: вона може зіпсувати життя всім. Не завжди варто кимось захоплюватися: усі люди помиляються. Не варто чекати певного етапу життя: він може розчарувати.
«Алма охоче вважала б Емброза просто своїм любим приятелем, аби тільки це назавжди втримало його в Білому Акрі. Щоранку снідати разом грінками з маслом, милуватися його просвітленим обличчям, коли він говорить про орхідеї, спостерігати за тим, як майстерно створює гравюри, дивитися, як вмощується біля неї на канапі послухати її теорії про перетворення й вимирання біологічних видів, – їй направду було б цього досить. Вона б не наважувалася мріяти про більше. Їй цілком вистачало Емброза в ролі друга, у ролі брата».
«Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері
У школі ця книжка багатьом здається надто складною та незрозумілою. І це точно той випадок, коли твір варто читати в старшому віці, а краще – час від часу перечитувати. «Маленький принц» – про дружбу й кохання, про справжню самотність і вміння турбуватися.
Окремий вид насолоди – ілюстрації, які створив сам Екзюпері. Тільки уяви, можна побачити персонажів: маленького принца, лиса, троянду – очима автора.
«Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не спитають: “А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?” Натомість питають: “Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки його батько заробляє?” I потім гадають, що вже знають людину.
Якщо скажеш дорослим: “Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах – герань, а на даху – голубів”, – вони не можуть уявити його собі. Їм треба сказати так: “Я бачив будинок на сто тисяч франків”. Тоді вони вигукують: “Яка розкіш!”»
«Найбагатший чоловік у Вавилоні» Джорджа Клейсона
«Гроші – то сміття, зло. Мені ніколи не стати багатим». Зізнавайся, думав колись про таке? Насправді до грошей треба ставитися правильно і постійно вчитися ними керувати: багатство на людей просто так не падає.
У декого комплекси з дитинства, а когось узагалі переконали, що чесна людина просто не може стати заможною. Бачиш у себе подібні симптоми? Тоді варто прочитати цю книжку: вона вчить нагромаджувати статки і мудро розпоряджатися бюджетом.
«Із кожних десяти монет, що кладете до гаманця, витрачайте лише дев’ять. Ваш гаманець одразу почне товщати, а його дедалі більша вага приємно відчуватиметься в руці та принесе задоволення душі.
Не смійтеся з моїх слів через їхню простоту. Правда завжди проста. Я вам пообіцяв, що розкажу, як здобув своє багатство. Почав я саме з цього. У мене теж був худий гаманець, я проклинав його, бо там не було нічого, щоб задовольнити мої бажання. Одначе коли я почав брати з нього лише дев’ять монет із десяти, він почав товщати. Так станеться і з вашими гаманцями».
Чи знаєш ти книжки, які варто читати після університету? Поповнюй перелік у коментарях!
