ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Коли Ви скажете, що дитина повинна бути щасливою у школі – люди вважають Вас божевільними. Але з точки зору психології це не побажання, а цілком прагматична річ. Засвоєння чогось нового відбувається тоді, коли ми не перебуваємо в стресі. У стані стресу ми не вчимось.

Це два принципово різні психічні стани: стан стресу, коли усі сили витрачаються на виживання та припинення стану загрози, та стан розвитку – пошукової та пізнавальної активності, коли хочеться випробовувати щось нове, розвиватись, рости і т.д.

Це два різних стани, навіть у фізіологічному плані. Звідки у нашій школі з’явилась думка, що якщо дитину довести до стану постійної паніки, жаху перед екзаменом, контрольною чи чимось іншим, це сприятиме її кращому навчанню – це для мене нерозгадана загадка. Деякі вчителі навіть із претензією заявляють: «Я бачу, Ваші діти зовсім не хвилюються за майбутні екзамени».

Для середньостатистичного школяра перебування в школі – це зміна двох станів, безнадійного суму та жаху. Йому або сумно, або страшно. Рідко щось інше, якщо ми не беремо окремі прекрасні оазиси, а середньостатистичні – так воно і є. Чим страшніше дитині, чим більший рівень стресу, тим менше шансів, що вона чомусь там навчиться, просто тому, що мозок у цей час не здатен вчитись. За дослідженнями скандинавських вчених, близько 5% дітей в школі страждають від насильства з серйозними наслідками. У них 5% це 40 тисяч – вони перебували в паніці, а їхній король та прем’єр-міністр 3 роки з телеекранів закликали: «Давайте захистимо наших дітей від насильства».

Якщо провести підрахунки в Україні. Уявляєте, кожного дня натовпи дітей ідуть в школу як на каторгу. На жаль, я у свій час зіткнулась з цим як мати і наслідки були дуже тривалими. Я натрапляла на дослідження, згідно з якими наслідки шкільного насилля більш важкі, ніж сімейного. Ми соціальні звірята, ми залежимо від групи, і якщо вона нас відкидає, виганяє, погрожує нам, мають місце давні інстинкти, які викликають стрес із серйозними наслідками

. Ми стикаємось із ще однією серйозною проблемою – школа не сприймає той факт, що вчитель працює з групою. Учні не просили цю класно-урочну систему, це нам так зручно – примусовий поділ на класи, діти не вибирають куди іти. І після цього клас стає групою, яку ми повинні бачити у груповій динаміці, у груповому процесі.

Моя основна робота – тренер, який навчає інших тренерів. Коли людина працює тренером для дорослих, вона йде в групу з розумінням, що на її відповідальності зацікавити, змусити слухати себе, щоб не відволікались, щоб вийшли з тренінгу, отримавши результат. Якщо тренер запитує в мене, чому це його не поважають учасники, чому вони такі нікчемні слухачі та де їх мотивація, чому їм удома не пояснили, що вони повинні його слухати – я розумію, що він професійно непридатний та перестану з ним співпрацювати.

Це твоя відповідальність. Ти повинен зробити так, щоб усе це було. Ти за цим сюди прийшов, це твоя робота. На жаль, в школі абсолютно немає розуміння того, що людина, яка працює з групою відповідає і за неї і за стосунки в ній. А в групі є своя динаміка, свої правила. Це живий організм. Хтось це відчуває, обдаровані вчителі роблять це інтуїтивно. Взагалі то це професія, працювати з групою вчать, цьому можна навчитись. Що таке буллінг?

Це патологічна, дисфункціональна групова динаміка Що таке функціональна група? Це коли люди об‘єднались, що є кращим, ніж вони були кожен за себе. Разом вони досягають чогось, відчувають себе захищеними, їм цікаво разом, весело і т. ін. У групі їм краще, ніж поза групою. Дисфункціональна група – це група, від належності до якої людина тільки втрачає позитивні моменти. Від булінгу страждають усі – не тільки жертви, але і агресори, і свідки. Мені траплялись тривалі дослідження, згідно з якими, травма свідків також буває досить тривалою. Ті, хто є свідками знущань, відчувають сильний болісний внутрішній конфлікт, з якого не можуть знайти вихід, не знаходять допомоги, не можуть ні з ким про це поговорити, тому достатньо часто це важко переживається. Вони відчувають страх опинитись на цьому місці.

Його ніхто не чіпає, але це відбувається з його сусідом по парті, тому він розуміє, що тут такі правила і завтра це може статися з ним. Це часто недооцінюють вчителі та батьки. Коли в класі є тиран страждають усі, не тільки жертва. Дисфункціональність групи – це як хвороба. Якщо група захворіла, то якщо ви заберете дитину над якою знущаються, через тиждень це станеться з кимось іншим. Група уже натренована на дисфункцію і буде її продовжувати.

Це те, що не усвідомлюється і дуже часто проблема агресії зводиться до проблеми особистості. У цих дітей щось відбувається вдома або проблеми з характером, тому вони стають агресорами. Але проблема булінгу – це не проблема особистості, а проблема групи.

Багато батьків помічає, і навіть я помічала, коли моя дитина була в такій ситуації, що ті ж самі діти, які знущаються над іншою дитиною в класі, опинившись з цією ж дитиною поза межами школи, наприклад в поліклініці, можуть дві години гратись як найкращі друзі.

Ніякого напруження. Коли вони опиняються в групі, їх індивідуальний мозок перекриває групова дисфункція. Дуже часто розмовляючи з дітьми, які брали участь у знущаннях, чуєш: «Я взагалі не розумію, що зі мною. Як так вийшло. Я непогано до нього ставлюсь, я не розумію як міг кидати з іншими його шапку чи ін.» Це потужна динаміка, потужна енергія, перед якою діти беззахисні, як мінімум до підліткового віку. Деякі діти після 12-13 років можуть впевнено сказати – ні, мені це не подобається, я не беру участі в цьому. Деякі. Це велике навантаження, вони за це платять окрему ціну. Але молодші діти ніяк не можуть опиратись цьому.

Вони усвідомлюють це уже втягнутими у процес. Хто за це повинен відповідати? Однозначно дорослі, щоб цього з ними не сталось. Наш обов’язок не допустити цього. Тут важливо працювати, у першу чергу, з помилками. Наприклад, помилка плутати знущання та конфлікт – говорять: «Вони б’ються». Перепрошую, вони б’ються весь час в різному складі й з різними наслідками, чи коли вони кожного дня в туалеті б’ють тільки одного ногами? Це називається по-іншому, ніж «Вони б’ються».

Пригнічена агресія тільки провокує її обвал на слабшого. Нормальним є, коли діти, як собачки, обмінюються штурханами чи ляпасами, на рівних та без жорстокості, а потім миряться та продовжують разом гратись. Проблеми починаються тоді, коли все попадає тільки одному, коли отримують задоволення від насильства – це не одне і те ж, що просто побитись.

Вчителі часто не розуміють, як важко страждають діти. Їм здається, що з дитиною просто не товаришують в класі. Вони відчувають здивування, коли пояснюєш їм, що відчуває дитина при цьому. Хоча все можна зрозуміти – перевести ситуацію на себе.

Достатньо уявити, що життя вчителя в школі є таким: колеги з ним не вітаються, всі переходять на інший бік. Коли він заходить в учительську, всі одночасно перестають розмовляти та оглядають його з ніг до голови, перекликаючись образливими словами. Він приходить на педраду, сідає на свій стілець, а ті, хто сиділи поруч, демонстративно відсідають від нього. Він приготував записи на дошці для самостійної роботи, а в останній момент помічає, що їх хтось витер, а замість того там намальована непристойна картинка і написане нецензурне слово. Він починає шукати шкільний журнал, але знаходить його в унітазі. Запитання до вчителів: скільки Ви витримаєте?

Через скільки днів

Ви почнете істерику, отримаєте серцевий напад чи напишете заяву на звільнення?

Якщо уявити таке пекло у власному житті, то через тиждень нам не захочеться жити, просто це нестерпно. Різниця в тому, що дитина не напише заяву про звільнення і її ніхто не сприймає серйозно. Скажуть, що зараз такі діти і її просто недолюблюють. Якщо говорити що з цим робити та як на це вплинути, першим завданням є усвідомлення того, що відбувається з дітьми, оцінювання ситуації та усвідомлення, що це не дрібниця, а серйозна справа. І розуміння того, як це зв’язано з стосунками в колективі, як влаштована сама школа.

Є таке поняття як паралельність систем. Якщо директор грубо спілкується з вчителями, то і учні будуть грубити вчителям, тому що вчитель виходить із кабінету директора з обличчям людини, з якою можна так говорити. А якщо з директором так само розмовляє працівник із відділу освіти – в школі стане ще більше агресії. Це все паралельність системи. Якщо так можна робити на одному щаблі системи, можна буде і на інших нижчих за нього. Так складаються правила. Якщо так можна, усі ходять з лицями людей, з якими так можна. Тоді і діти думають, що так можна. Я не знаю, як це можна зробити безпечним для шкіл, але потрібно думати про дослідження атмосфери в шкільному колективі. Я повністю згідна, що часто сам вчитель виступає провокатором.

Оскільки я багато працювала з прийомними батьками, то усиновлені діти часто опиняються в ситуації булінгу, і я почула сотні таких історій. Я можу сказати, що у початковій школі у 90% випадків ініціатором булінгу є вчитель, часто не усвідомлюючи цього. В початковій школі діти дуже довіряють вчителю, вони вмикають поведінку наслідування, і якщо вчитель скаже про якогось учня, який йому не подобається, заважає, створює проблеми, що краще б його не було – багато з дітей також так вважатиме. Це іноді буває усвідомлено та демонстративно – і це зовсім не професійна поведінка, а іноді навіть не розуміючи цього.

Просто закочує очі, тяжко зітхає, даючи зрозуміти всій групі, що ця дитина їм заважає, без неї було б краще, група була б успішнішою, вона тягне увесь клас назад. А діти в цій ситуації діють інстинктивно – потрібно вигнати того, хто нам заважає, потрібно поставити його на місце і так далі. Тоді починаються знущання, а потім: «Ой, вони з ним не товаришують, навіть і не знаю, що з цим робити». За цим важливо слідкувати та навчити цьому усіх вчителів.

Насправді при усій складності цієї проблеми, при тому, що вона є розповсюдженою, навіть розуміючи, що це робота не на один рік через велику кількість факторів, при бажанні щось змінити покращення приходить дуже швидко. Я багато разів спостерігала та чула від батьків. Дитина 2 роки страждала від знущань в класі. Змінилась вчителька – одна пішла в декрет, та прийшла інша, яка мала зовсім не такі уявлення про те, як нормально будувати стосунки в класі. Вона не проводила ніякої спеціальної роботи щодо булінгу, просто декілька разів побачила це та зробила зауваження: «Діти, що у вас відбувається? Хіба це правильно? В нас все буде не так. Ми не будемо себе так поводити одне з одним».

Пройшло два тижні, мама говорить: «Чудесне перевтілення – дитина припинила плакати, перед кожним виходом в школу уже не піднімається температура, у неї з‘явились друзі, з нею товаришують». Як ви розумієте, це не дитина змінилась, просто прийшов інший дорослий та змінив правила гри. Ці лояльні другокласники, як зайчики, підлаштувались під авторитетного дорослого та виконали те, що від них вимагали. Після цього інші два роки початкової школи дитина прекрасно себе почувала без усяких проблем. Просто за два тижні без особливих зусиль – прийшов інший дорослий та дав імпульс синхронізації. З однієї сторони, тут була велика проблема, а з іншої – при бажанні та правильному підході покращення приходить дуже швидко.

В кращих випадках хороший результат досягається на очах – тільки потрібне бажання та розуміння. В розумінні головне – це відповідальність дорослого. Тепер були ситуації в школі з інцидентами з насиллям, мені надзвонювали ЗМІ та ставили одне питання: розкажіть, як агресія зосереджена в суспільстві? Винна ментальність? Низька духовність? Чи криза сімейних цінностей?

Звичайно, зручніше сказати слово «ментальність» та нічого не робити. Але насправді це просто професіоналізм, просто робота з дітьми, правильний розподіл відповідальності та правильна постановка цілей. Я рада, що ведуться опитування, що в цьому році тема шкільного насилля виникла та голосно зазвучала. Мені здається, якщо ми почали говорити про це, то і результат буде навіть від простої зміни відношення до проблеми.

Джерело