ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

КНИГИ

Тетяна Терен, Анна Липківська. "Прості речі". 8 розмов з Адою Роговцевою"

Ада Миколаївна Роговцева – унікальна людина, без якої просто неможливо уявити українську культуру, настільки невимовно вагомим є її вклад.

Книга "Прості речі" – твір, створений у цікавій та легкій формі. На сторінках книги Ада Миколаївна – не лише легенда театру, а неймовірно щира та відкрита жінка, якій випала непроста доля.

Це автобіографічна книга, де видатна Роговцева розказує про своє життя, ділиться своєю мудрістю і ці слова – великий скарб.

Від попередніх книжок про видатну актрису цю книгу відрізняє стиль подачі – усі історії це надзвичайно цікаві діалоги.

У передмові до книги письменник Андрій Курков дуже влучно написав: "Я не знаю іншої людини, яка так не вміє, наче навіть не хоче охороняти свій власний приватний світ. Я не знаю іншої людини, яка б могла так щиро, так неприховано говорити зі світом про власне життя, про проблеми, про свій особистий біль".

В житті Ади Миколаївни також були болючі втрати, як і в моєму.

Але, щоразу, спілкуючись, вдивляючись в глибину її небайдужих очей та вслухаючись у голос, тебе ніби огортає хвилею доброти.

Вона по-материнськи стискає руку і ти розумієш – життя триває і варто жити заради тих, хто вже не поруч, але назавжди у серці.

На кожній сторінці – життєві уроки, зокрема і для артистів. Ось невеличкий фрагмент, який мене особливо вразив:

"У мене на гастролях якось запитали: "Професія – це все ваше життя"? Мене це дуже зачепило, ніби якась темна хвиля піднялась зсередини! Як це: все моє життя – професія? У мене є життя, і в моєму житті є професія.

А обмежувати своє житт професією – хто дозволив? А все решта? А всі решта? А Бог? Зірки? Сонце? А жах, біль, відчай, радість, щастя, які не мають відношення до моєї професії?

Життя актора належить Богу, а не театру. І це треба пам’ятати, а не вбивати собі в голову, что театр – це Бог. Це шлях в нікуди. Так поза театром є от собака, дерева, діти, ти, я, навіть смерть Костика. А я живу далі. З почуттям провини, с болем, але живу.

Так і в театрі має бути: спочатку ти – людина, а потім – актор. Театр виникає там, де збираються люди. А якщо на першому місці стоїть театр, а не люди, то він стає театром маріонеток, а не особистостей. Сам по собі театр – це живе спілкування живих людей. І тому, отримавши ремесло, ти маєш щоденно вглядатися в життя навколо і відчувати себе передусім живою істотою. Не актором у театрі, а людиною на Землі".

Книга "Прості речі" – це проста розповідь про вічне. Обов’язкова до прочитання.

Олесь Ульяненко. "Там, де південь"

Олесь Ульяненко – постать неоднозначна, але надзвичайно цікава для сучасної української літератури.

За життя він отримує високі державні нагороди, стає лауреатом багатьох премій, ним захоплюються і підносять на літературний п’єдестал, водночас нещадно критикують, його твори включають у шільну програму, а московська церква піддає його анафемі, він стоїть в одному ряду зі стовпами сучукрліту Оксаною Забужко та Юрієм Андруховичем, його іменем названа літературна премія, а його твори вже у сучасній Україні забороняють та вилучають з продажу.

На сторінках книжок Ульяненка дивовижне хитросплетіння, яке критики називають "магичним реалізмом". Страхітливий образ дійсності в його прозі – це етичний протест проти усього сущого, вимога побудувати інший світ, гідний людини.

Герої Ульяненка відверто говорять про трагічне, але в них немає "чорнухи", а твори сповнені тонкими та влучними деталями українського урбанізму.

Збірка повістей "Там, де Південь" – це чотири яскраві та драматичні історії з життя українців часу розвалу Радянської імперії.

Кожна розповідь – і до цих днів гостро актуальна, кожна з них сповнена елементів справжнього голівудського кримінального кіно, водночас в них філософські роздуми, літературнна та релігійна образність.

Це книга не для всіх, його тексти нелегкі для читання, але вони здатні кардинально нас змінити.

"Це зробила вона". Видавництво "Видавництво"

Сучасний світ повний шаблонів та стереотипів, багато з яких складались роками, десятиліттями, століттями і кожен на свому місці має докладати зусиль, аби їх долати.

Саме тому я надзвичайно вдячний 120 авторам книги "Це зробила вона" за неймовірну роботу з подолання гендерних стереотипів.

Це книга, яку мені було дуже цікаво дочекатися, я, зізнаюсь, навіть робив її передзамовлення.

"Це зробила вона" – видання про талановитих українок, які досягли успіхів у найрізноманітніших сферах життя. Їх історії надихають, а внесок у культуру, спорт, історію та науку вражає. Ця книга справді може дати гарні приклади для наслідування тим, хто чомусь ще не розкрив своїх талантів, подарує віру в себе. І я кажу не лише про жінок, а про кожного з нас.

На сторінках 50 історій надзвичайних жінок – тут і Княгиня Ольга та Анна Ярославна, які змінили хід світової історії, і видатні класичні мисткині Марія Заньковецька, Леся Українка, Соломія Крушельницька, Олена Теліга, Марія Примаченко, і наші сучасниці – кінорежисерка Кіра Муратова, плавчиня Яна Клочкова, паралімпійська чемпіонка Оксана Мастерз, співачка Мар’яна Садовська, астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайперз.

Кожна з історій сповнена унікальних, часто не широко відомих широкому загалу сторінок з життя видатних українок.

Окреме моє захоплення – ілюстраціями на сторінках книги. Кожна – особливий мистецький твір талоновитих художниць, ілюстраторів, навіть майстинь тату.

"Це все вона" – книга обов’язкова до прочитання! А ще – це гарний мистецький подарунок. Дуже раджу!

І з нетерпінням чекаю на продовження, автори кажуть – "Це все вона – 2"очікується у 2019 році.

МУЗИКА

Onuka . Альбом "Mozaїka"

Гурт Onuka – колектив, що не перестає вражати. Я неодноразово говорив про своє захоплення як сольними творами гурту, так і сміливими спільними проектами.

Чого варта тільки копродукція з НАОНІ – це посто вибух емоцій! Коли багатотисячна європейська публіка просто божеволіє від захвату під "Megamix" на фіналі Євробачення у Києві, а ролик на YouTube з цим виступом за короткий строк долає позначку в мільйон переглядів. 

"Mozaїka" – друга повноформатна платівка гурту. Самі музиканти кажуть – їх нова робота має два лейтмотиви: ліричний електро-поп та  гостросоціальне техно.

Цікаво підійшли у колективі й до презентації альбому – пісні гурту звучали у фойє метро станції "Золоті Ворота", а стіни прикрашали фотознімки вокалістки гурту Нати Жижченко на фоні мозаїк з різних станцій та підписами про їх значення.

Це не просто презентація альбому – ця ініціатива – важливий крок у збереженні культурної спадщини, адже українська школа мозаїки здавна вважається однією з найпотужніших у світі і, на мою думку, має розвиватися.

Вертаючись до музики, я не відкрию Америки, коли скажу, що Ната з командою творять неймовірно якісну музику світового рівня, яка є зрозумілою і в Європі, і за океаном, втім, у кожній композиції – тонко, як аромат дорогих парфумів, але щемко присутня нотка їх української душі.

На мою думку, робота гурту Onuka – це той прекрасний приклад культурної дипломатії, про яку я не втомлююсь казати. Через позитивні вібрації, музику, пісні ми стаємо зрозумілішими світу, долаємо штучно створені "доброзичливими братами" культурні бар’єри, доносимо світу нашу тисячолітню, але таку сучасну культуру. 

"Ми не німі, в нас голос є!" – співає Onuka. І, я вважаю, ця фраза має стати нашим девізом!

2cellos. 27 травня, 19:00, Палац Україна, Київ

Я є палким прихильником цікавих творчих пошуків. Коли класика преплітається з сучасністю і навпаки.

Гарним прикладом є і робота цих двох хлопців з хорватсько-словенського дуету 2cellos. Ці юнаки вже добре відомі по усьому світу своїми незвичними аранжуваннями рок та поп-пісень.

Композиції Smells Like Teen Spirit, Satisfaction, Highway To Hell чи навіть My Heart Will Go On у їх виконанні набувають особливого звучання, а виступи навіть з екрану ноутбука заряджають надзвичайною енергетикою.

Великим шанувальником 2cellos є знаменитий музикант Елтон Джон, якого вони неодноразово супроводжували у гастролях.

Впевнений, надихнеться неймовірним музичним симбіозом "віолончельного металу" і українська публіка.

ТЕАТР

"Місто", 4 травня, "Театр на Липках", Київ

На театральних підмостках нова цікава робота – вистава за мотивами урбаністичного роману 1927 року Валер’яна Підмогильного.

Тоді, на початку минулого століття твір поставив тогочасну українську літературу в рівень з європейською. Через майже сто років столичний ТЮГ втілює його на сцені.

Це цікавий творчий пошук, в центрі якого молодий, гарячий та амбітний хлопець з села – Степан Радченко. Одного дня він вирішує змінити життя і приїздить до Києва на навчання.
 
І місто стає не просто місцем, де твориться його доля, а повноправним героєм цієї розповіді. Місто паралельно живе своїм бурхливим життям, шаленим та абсурдним.

Степан мріє підкорити місто, але водночас боїться його, захоплюється та зневажає. Розмаїття історій затягає, складається у яскравий калейдоскоп, серію ілюстрацій на сцені. 

Ми сьогодні живемо у такому ж ілюстративному калейдоскопі наших життів, сотні доль, історій, драм та комедій проносяться щоденно повз кожного з нас, складають отой цільний навколишній світ. Кожна з цих історій так чи інакше впливає на нас – змінює, вчить, застерігає та надихає. Кожна з цих історій несе свій унікальний урок.

Варто обов’язково подивитись "Місто", аби на кілька годин зупинитись, ніби поглянути на себе зі сторони, та, врахувавши уроки героїв на сцені, будувати свою власну долю.

"Загадкове нічне вбивство собаки", 5 травня, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Київ

Буквально кілька днів тому я відвідав прем’єру цієї вистави і, зізнаюсь, досі знаходжусь під великим враженням.

Не перебільшу, якщо скажу, що це одна з найцікавіших театральних постановок на сьогодняшній академічній театральній сцені.   

В основу вистави режисер Кирило Кашліков взяв надзвичайно складний твір. Однойменний роман Марка Хеддона став світовим бестселлером, де сама розповідь йде від імені маленького Крістофера – хлопчика-аутиста з феноменальною памя’ттю та великим серцем.

Ця історія, в якій детектив переплітається із мелодрамою та комедією. Юний герой вирішує розслідувати вбивство собаки, але доля готує йому свої випробування та закидає у світ дорослих стосунків та назавжди змінює хід життя.

Події на сцені – сповнені глибоких драматичних почуттів, коли Крістофер не здатний відчувати емоції, допомагає дорослим вчитися любити одне одного.

Кожна нова сцена – ніжна та жорстока водночас, протягом усієї вистави у залі аж бринить емоційна напруга. Впевнений, глядачі у залі зможуть винести з вистави свої уроки. Окремо хочу відзначити роботу молодого актора Євгена Щербаня – переконливо, щиро та чесно.

Не буду розказувати багато про сюжет – раджу піти до театру та насолодитись цією виставою.

20-й Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії",

17-27 травня, Херсон-Миколаїв

Вже традиційно травень у театралів асоціюється з теплим Херсоном та одним з найпотужніших театральних фестивалів "Мельпомена Таврії".

Я й сам намагаюсь не пропускати цей яскравий мистецький форум – і як актор, і як гість, і як міністр.

"Мельпомена Таврії" – один з найдавніших, найсистемніших і найбільших театральних фестивалів в Україні. Він переживав різні часи і відбувався іноді не завдяки, а всупереч.

Щороку збирав велику кількість театральних труп з усієї України. Вони приїздили на Південь країни, і це було дуже важливо в усіх аспектах – і у виховних для молоді південного краю, щоб вона бачила всі тенденції різного репертуару по всій Україні.

Важливо, що сюди запрошуються не тільки державні театри, а й експериментальні театри-студії.

Цього року я поєднаю корисне з приємним і, разом з участю у дискусіях, круглих столах та зустрічах з колегами-театралами з усієї країни, я вийду на сцену як актор – у виставі "Три товариші" за одойменним твором Еріх Марії Ремарка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка.

Тема, яку ми піднімаємо на сцені – дуже важлива, співзвучна з тими часами, з тими відчуттями, які переживають багато наших хлопців, що повертаються з війни. Думаю, що саме на Півдні буде дуже важливо представити цю роботу.

Важливо також, що цього року "Мельпомена" охопить не лише Херсон, а й Миколаїв. Це сприятиме розвитку культурного туризму, про який я так часто кажу.

Статистика фестивалю вражає: з 17 по 27 травня у програмі – театри з 11 країн світу – України, Португалії, Німеччини, Литви, Польщі, Угорщини, Туреччини, Ізраїлю, Білорусі, Вірменії, Грузії та Молдови. Протягом 11 днів буде показано 51 виставу з 43 театрів.

Відкриється "Мельпомена Таврії" спільним проектом "Херсон 1918/2018" – Херсонського театру імені Куліша та Державного театру міста Штутгарта.

В програмі справді яскраві вистави – "Вій" Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру, "Чайка" Львівського театру Воскресіння, "Лавина" Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, "Мати" за твором Чапека Київського Театру на Подолі, "У неділю рано зілля копала" коломиян з театру ім. Озаркевича, сміливий "Віталік" Дикого Театру, "Спляча красуня" Київ-модерн-балету та багато-багато іншого.

А також божественні пісні Наталі Половинки, мистецькі виставки, візуально-пластичні шоу програми, а на завершення – запальний виступ Kozak System.

Як ви бачите – справжнє свято мистецтва на будь-який смак. Ще є час перечитати афішу, обрати найцікавіше для себе і рушати на Південь.

КІНО

47-й Міжнародний Кінофестиваль "Молодість", 27 травня – 3 червня, Київ

Ще одна важлива для українського мистецтва подія – найстаріший та один з найповажніших європейських кінофестивалів "Молодість".

Традиційно він проходив восени, втім цьогоріч організатори наважились на експеримент та перенесли його на весну, тож травень стає справжнім мистецьким концентратом. 

В програмі – найновіші європейські та українські фільми. Цьогоріч відкриття та закриття фестивалю пройде на Поштовій площі у Києві.

Фільмом відкриття стане стрічка "Обличчя" Малгожати Шумовської – фільм, який отримав Гран-прі журі – "Срібного ведмедя" на останньому Берлінському кінофестивалі і, безперечно, є одним з найбільших кінохітів цього року.

У програмі й потужний національний конкурс, у якому в 2018-му – 21 зовсім нова кінокартина.

Сам я, нажаль, через державну зайнятість, не зможу вповні насолодитись кінофестивалем, але мій син, який навчається на кінознавця вже в очікуванні вивчає програму "Молодості" та захоплено розказує мені про гучні прем’єри.

"Юлій Цезар", Британський театр в кіно, в прокаті з 8 травня

Театр у кіно – жанр, який мене надзвичайно приваблює. Особливо, якщо йдеться про Британський театр.

Згадую, як я був ще молодим актором, мені пощастило потрапити до Лондону і я побував у одному з місцевих театрів. При згадці те відчуття захвату досі гріє моє серце. Мова, гра акторів, музика, декорації створили тоді навколо неймовірний дух театру. Тож, із великим задоволенням, я би повернувся у ті відчуття, споглядаючи виставу на кіно-екрані.

А надто, якщо відома історія про давньоримського імператора оживає у виконанні світових зірок – Бена Уішоу, Мішель Фейрлі, Девіда Колдера та Девіда Морріссі в постановці The Bridge Theatre в Лондоні.

За сюжетом люди виходять на вулиці, аби відзначити тріумфальне повернення Цезаря в Рим. Втім така його популярність спричиняє до заздрощів і проти Цезаря назріває змова та відбувається вбивство.

Глядач перенесеться у саме серце подій – спершу гуляння в Сенаті, а потому – хаос в час поминальних обрядів.

Я вдячний причетним, зокрема Британській Раді в Україні, які дарують можливість нам поринути у цей неймовірний світ мистецтва.

ВИСТАВКИ

"Воїни світу", 2-13 травня, Національний Музей Тараса Шевченка, Київ

Я чекаю того дня, коли на Сході України закінчиться війна.

Щоразу з болем відкриваю новини про черговий обстріл з боку терористичних проросійських організацій чи втрату Героя з нашого боку.

Військова тема увійшла в наші життя. Кожен з хлопців справді Герой, бо ризикуючи найдорожчим – власним життям, вони бережуть мирне небо над усією Україною. Кожен з цих хлопців заслуговує слави.

І ось фотограф за покликанням, шукач пригод і засновник першого в світі фотобанку військової тематики Олег Забєлін об`їздив усю Україну, щоб створити сотні образів воїнів світу, що мають великий попит сучасних західних ЗМІ, письменників та творців кіно.

Все це – у 55 найкращих постановочних роботах фотохудожника, які він створював протягом 10 років зйомок і які будуть представлені протягом двох тижнів у Націоанльному музеї Шевченка в Києві.

До речі, одна з таких реконструкцій Олега навіть стала рекламним постером американського серіалу "The Reaper" ("Жнець") про снайпера Ніколаса Ірвінга, який у 2009-му, під час війни в Афганістані, ліквідував 33 талібанських бойовиків однією чергою пострілів.

Чекаю того дня, коли закінчиться війна, коли вона залишиться лише на таких постановочних фотографіях.

Євген Нищук, міністр культури України, спеціально для УП.Життя