Про що мовчать рейтинги українських університетів
За словами Володимира Бахрушина, члена Національної команди експертів з реформування вищої освіти, навіть найвідоміші рейтинги українських вишів були узагальненими: укладачі не враховували специфіку кожного навчального закладу, використовуючи універсальні параметри та індикатори якості, щоб охопити якомога більше установ. «Топ-200 університетів України», список від Міністерства освіти і науки та «Компас» просто ранжували університети відповідно до загального балу. Не завжди відомі були й джерела інформації, які використовувались під час розподілу позицій.
Що там з міжнародним досвідом?
У 2006 році «Берлінські принципи ранжування вишів» розробила міжнародна рейтингова експертна група IREG, яку створили ЮНЕСКО та Інститут політики в галузі вищої освіти. Ця система визначає мету і завдання рейтингів, розробку показників і їхніх коефіцієнтів, методи збору та обробки даних. Утім, і «Берлінські принципи» не є ідеальними: IREG називає цей документ лише першою спробою визначити загальні принципи оцінювання вишів.
На сайті IREG є й два українські рейтинги – «Компас» і «Топ-200». Методологія «Центру міжнародних проектів “Євроосвіта”», який укладає «Топ-200», містить механізми вимірювання якості науково-педагогічного потенціалу, якості навчання та міжнародного визнання. Із цього року «Топ-200» аналізує ще й інноваційну діяльність вишів, яку вимірюють обсягом інвестицій приватного бізнесу в університетські стартапи. Проте досі невідомо, як саме підраховують бали укладачі. До того ж, практично всі критерії засновані на вимірюванні кількісних показників, а кількість не завжди гарантує якість.
«Рейтингів МОН уже немає, – розповідає Володимир Бахрушин. – Залишається орієнтуватися на “Топ-200”. Але він не дуже інформативний для абітурієнтів, оскільки дає певні усереднені оцінки університетів. Крім того, невеликі зміни індикаторів і коефіцієнтів можуть суттєво впливати на розташування ВНЗ у списку. Мені здається, що більш інформативними можуть бути результати прийому й розподілу державного замовлення попередніх років та оцінки щодо конкретних напрямів підготовки».
Укладачі рейтингу «Топ-200» вад своєї методології не називають, проте на сайті «Євроосвіта» зазначають: «Команда “Топ-200 Україна” постійно проводить кропітку роботу з удосконалення методики ранжування, збирання та обробки даних». Однак жоден з вітчизняних топів ВНЗ не відповідає «Берлінським принципам ранжування якості освітніх послуг».
Чому ми ще не там?
«Мультиранк» – незалежне рейтингове агентство, яке, використовуючи понад 100 індикаторів, аналізує якість викладання, дослідницьку роботу, міжнародну та регіональну взаємодією ВНЗ. Сервіс дозволяє порівнювати університети в окремих сферах, а також розробляти власні персоналізовані рейтинги на основі показників, важливих для користувачів.
Найповажніші міжнародні рейтинги – Шанхайський, QS і Times Higher Education. Більшість критеріїв Шанхайського рейтингу оцінюють наукову діяльність університетів, QS опитує роботодавців та викладачів щодо успішності вишу, а Times Higher Education оцінює лише ті університети, що займаються наукою.
Українські виші не так просто оцінити: частина критеріїв методології «Мультиранку» та інших рейтингів в Україні не спрацюють, наприклад, як показник кількості іноземних студентів. «Це опосередкована ознака того, що університет може привернути увагу іноземців, охочих інвестувати в якісне навчання. Вони навіть створюють стипендійні програми для успішних студентів з інших країн», – пояснює виконавчий директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний. Українські ВНЗ, згідно з даними CEDOS, більше приваблюють іноземців низькою вартістю освіти і корупційними можливостями.
Ще один важливий критерій якості освіти – кількість викладачів з науковими ступенями. За підрахунками активістів антиплагіатної ініціативи «Дисергейт», в Україні кожен третій-четвертий зі 120 тисяч осіб з науковими ступенями здобув їх неправомірно. Отже, кількість кандидатів і докторів наук в українських вишах теж не показник.
Як виміряти якість освіти?
На думку Єгора Стадного, кількісні показники мають значення лише тоді, коли до їхніх джерел є довіра. На прохання Міністерства освіти і науки в CEDOS взялися перевіряти отриману від університетів інформацію про цитованість статей, опублікованих у наукових виданнях. Виявилося, що три-чотири десятки вітчизняних вишів давали неправдиві дані. Висновок простий: потрібно перевіряти інформацію, одержану безпосередньо від представників навчальних установ.
«Важливими є дані про інвестиції в університет. Коли ми бачимо, що роботодавці вклали у виш певну суму, то можемо припустити, що вони йому довіряють. Представники бізнесу знають, як рахувати кошти, й не інвестуватимуть туди, де не бачать перспективи», – додає експерт.
Окрім інвесторів, об’єктивними джерелами інформації можуть бути роботодавці й бази з науковими доробками. Ще одним параметром корисного рейтингу може бути кількість вступників на магістратуру. Кількість вступників на бакалаврат не показова: студенти без досвіду не завжди розуміють критеріїв оцінки ВНЗ.
Як обрати виш?
Зважай лише на ті рейтинги, що оцінюють конкретні параметри і мають критерії, які доповнюють, а не дублюють один одного. Також варто побачити виш на власні очі: поспілкуватися зі студентами та викладачами, відвідати лекції, оцінити умови навчання.
Існує кілька показників, на які варто зважати, щоб зробити правильний вибір:
Кар’єра випускників
Незабаром CEDOS розпочне моніторинг траєкторії випускників українських вишів. Це дозволить проаналізувати професійні успіхи колишніх студентів. Для цього врахують дані Єдиної державної електронної бази з питань освіти й кількох баз Державної фіскальної служби. Рівень зарплати не враховуватимуть, адже в багатьох вона неофіційна.
Рейтинги вишів за успішністю вступників
«Можна орієнтуватись на те, куди вступають найсильніші випускники шкіл, – говорить Єгор Стадний. – Хочете навчатись із найкращими – вступайте туди, де навчаються найкращі. У такому випадку ви не байдикуватимете, бо поруч будуть сильні студенти, а це стимулює працювати краще». Рейтинг вищих навчальних закладів України за балом вступників та «Вибір абітурієнтів: кількість та якість» можуть допомогти перевірити ці показники.
Рівень корупції
Про те, чи беруть і чи дають у виші хабарі, краще запитати в студентів, які там навчаються. Крім того, на сайті Profrights можна знайти інформацію про порушення прав викладачів та студентів, а також про кримінальні провадження і повідомлення правоохоронних органів стосовно корупції в університетах.
Орієнтованість на студента
Шукай виш, у якому дозволяють обирати дисципліни та реалізувати власні проекти. Це поліпшує навички спілкування і командної роботи, критичне мислення, дозволяє набути не тільки теоретичного, а й практичного досвіду.
Соціальний капітал
Раніше одним з головних показників була довіра до ВНЗ – сьогодні перевіряють ще й громадську і волонтерську роботу студентів та викладачів, загальні норми й цінності вишу. Проаналізуй склад лекторів і події, що відбуваються в університеті. Так ти зможеш частково оцінити шанси на здобуття солідного соціального капіталу.
P.S. Сайт Target Careers укладає рейтинг «Топ університетів із дивними традиціями». Зверніть увагу на цей топ, якщо хочете навчатись не тільки якісно, а й цікаво.
