Власний досвід: як воно - навчатися в Кембриджі?
Аліна Свідерська
ДЕ НАВЧАЛАСЯ: University of Cambridge
НАПРЯМОК: право
КЕМБРИДЖСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ – один із найпрестижніших вишів Великої Британії, входить до п’ятірки найкращих університетів світу. Серед випускників Кембриджу – 116 нобелівських лауреатів та 15 прем’єр-міністрів Великої Британії.
Підготовка
Я навчалася в Могилянці, у нас був міжнародний відділ, який публікував інформацію про різні стипендії. Тоді я дізналася, що можна отримати повну стипендію в Оксфорді. Подумала: «Вау, круто! Можна навчатися з повним фінансуванням». Хотілося задати собі найвищу планку, але я розуміла, що могла навчатися в таких вишах лише зі стипендією. Тому почала цікавитися вимогами для вступу. Вже з другого курсу я зрозуміла, що важливі високі бали, активна соціальна участь, літні школи, конференції, волонтерство. Побудувала собі план і почала готуватися. Брала участь у муткортах (moot courts) – юридичних змаганнях. Ми представляли Україну в міжнародному муткорті Telders. Також я волонтерила в Amnesty International і працювала парт-тайм.
Раджу вам, якщо плануєте вступати на магістратуру, краще піти попрацювати десь перед тим. Я працювала, поки навчалася, але все одно в мене не було повного розуміння, як це бути юристом. Тому я вступала на загальну магістратуру, без конкретного фокусу. Але я раджу їхати за конкретними знаннями, коли ви попрацювали і розумієте, яка сфера вам подобається.
На четвертому курсі я спробувала податися на стипендію в Оксфорд і майже її отримала: мені спочатку сказали, що я shortlisted (пройшла попередній відбір – ред.). Але потім скоротили фінансування, тобто це був останній рік стипендії Chevening в Оксфорді. Також я намагалася вступати і в США – у Стенфорд і Гарвард, але там було гірше зі стипендіями. Тому я нікуди не поїхала і вступила на спеціаліста в Могилянку і знову спробувала подаватися в Кембридж та Оксфорд. Тоді в Кембридж можна було отримати дві повні стипендії – від фонду Пінчука та стипендію Сороса. В останній момент я отримала обидві й мені потрібно було обирати між ними.
Вступ і стипендія
Зазвичай, спочатку є дедлайн для подачі на стипендію, а потім на навчання. Якщо на стипендію це жовтень – кінець листопада, то в університет – грудень. На програму WorldWideStudies (програма «Всесвітні студії» від фонду Віктора Пінчука – ред.) узагалі дедлайн у травні, тобто стипендію дають людям, які мають підтвердження з університету. У багатьох вишах треба одночасно подаватися і на курс, і на стипендію. Усе залежить від ВНЗ і спеціальності.
Найбільше труднощів у мене було з мовними тестами. Я тричі складала IELTS, два рази – TOEFL (мовні тести з англійської мови – ред). Мені постійно не вистачало півбала. Загалом, щоб вступити в Кембридж, потрібно набрати щонайменше сім з половиною балів з IELTS та мінімум сім балів з кожної із чотирьох частин тесту. І от із письма у мене весь час було 6,5. Я розуміла, що моя проблема була в довгих реченнях. Я взяла кілька занять із викладачем з British Council, аби він мені пояснив, чому я не так пишу. Він пояснив, що українці звикли писати довгі речення на сторінку і часто використовують архаїзми. Ми думаємо собі, що такі розумні, бо знаємо такі слова, а насправді для нормальних британців – це трошки дивно звучить. З третього разу я склала тест, але все-таки це зайняло час. Тому я раджу починати складати тести вже за рік до подачі, адже результати все одно залишатимуться дійсними ще два роки.
Мотиваційний лист – це теж відповідальний етап. Треба дуже постаратися, аби переконати, чому тобі це потрібно. Найгірше – це коли мотиваційний лист дуже загальний. Людина, яка відбирає, розуміє, що ти його відсилаєш усюди. У мене на мотиваційний лист пішло кілька місяців: я писала, давала почитати друзям. Було десь 15-20 ітерацій цього листа.
Все інше: резюме, рекомендації, виписка балів – було легко. Бажано, аби бали були не нижчі від 91 за нашою системою. Але варто зрозуміти, що у всіх людей, які подаються у такі виші, класні бали і серед них треба виділятися – громадською діяльністю, волонтерством, де людина застосовує свої професійні якості.
Вимоги університету і стипендії можуть відрізнятися. Якщо вишу достатньо бачити, що ти професійний, розумний, хочеш покращити свої якості, то для стипендії важливий аспект того, що ти повернешся у свою країну.
Про навчання
У Кембриджі не було такого контролю за навчанням, як у нас. В Україні викладачі відмічають на лекціях, сварять, якщо щось не зробив, грозяться «поставити 2». У Кембриджі була повна свобода: хочеш – ходиш на пари, хочеш – не ходиш. Повна відповідальність перекладається на студента. У тебе є всі можливості: професори, бібліотеки та книжки. У цьому плані спочатку було класно, а наприкінці – жахливо. Перші місяці навчання я дуже розслабилася, бо необов’язково ходити на лекції чи готуватися на семінари. Чотири іспити були лише в кінці року, тобто весь рік – ніякого контролю. До нового року ми з моєю подругою дуже розслабилися: записалися на купу спільнот, я почала вчити іспанську, ходити на балет, моя подруга пішла на альпінізм.
Десь ближче до нового року ми почали готуватися до іспитів і зрозуміли, що це капець. Там список літератури був сторінок на десять, а вимоги іспитів – дуже високі. Треба не просто процитувати, що ти прочитав, а й проаналізувати і дати свій висновок. Це класно – бо розвиває аналітичне мислення, чого нас сильно не вчили. Там більше свободи мислення. Можна робити помилки і вчитися. Немає такого, що ти ставиш неправильні питання. Усі питання правильні, це означає, що тобі цікаво.
Усі предмети я обирала сама. Перший місяць давали для селекції, і можна було ходити на різні лекції. У листопаді я вже обрала предмети, але один з них мені давався важко і я його поміняла. І це круто, бо викладачі конкурують між собою за студентів і намагаються бути цікавими. Семінари зазвичай проводяться в маленьких групах – один викладач і четверо-п’ятеро студентів, тому в тебе немає шансів не підготуватися.
Про студентське життя
Я ніколи не жила за кордоном. Для мене це був вихід із зони комфорту. А тут – спілкуєшся іншою мовою, знайомишся з новими людьми, адаптуєшся до різних умов. В Україні, якщо ти закінчив школу із золотою медаллю, університет з відзнакою і знаєш англійську мову – здається, що ти крутий. Приїжджаєш у Кембридж, а там усі такі, тільки знають ще десять мов, майстри спорту і об’їздили півсвіту. І ти не зупиняєшся розвиватися, постійно бачиш позитивні приклади.
На території університету є факультети і коледжі. Усі студенти живуть у коледжах. На бакалавраті – у коледжах і навчаються. На магістратурі – у коледжах живуть, а навчаються на факультетах. Узагалі, коледж – це особливе ком’юніті людей з різних дисциплін. У кожного коледжу є закріплений ментор, який допомагає в тому, які предмети обирати, як будувати кар’єру. У нас був дуже крутий ментор, який давав поради по життю, запрошував до себе в гості й випікав нам печиво. Зараз ми теж підтримуємо з ним зв’язок.
Ціни на проживання в коледжі – значно нижчі, ніж на звичайне житло у Кембриджі, десь 400 фунтів на місяць. Якщо ти студент – то взагалі все дуже дешево. Вечеря в коледжі могла обійтися в 3 фунти. У магазинах деякі речі навіть дешевші, ніж в Україні. У нас весь час залишалися гроші на подорожі, тим паче там є лоукост-авіалінії EasyJet і Ryanair.
Я називаю Кембридж city of missed opportunities. Узагалі рік починається з того, що ти заходиш на великий стадіон, де проходить Societies Fair (ярмарок гуртків – ред.). Кожен може створити своє society людей, які люблять холодну каву. Там презентують 500 цих societies: Вінні-Пуха, Гаррі Поттера, гімнастики, балету. Ми з друзями записалися в безліч гуртків. Якщо у тебе була якась мрія – ти можеш здійснити її в Кембриджі. І знову ж таки, це дуже дешево: урок іспанської міг коштувати два фунти. Ми з подружкою записалися в яхт-клуб. Я думала, що це якась тема для мажорів, це дуже дорого. За 300 євро в нас був яхт-тур на Канарські острови, у який входив переліт, тиждень проживання та харчування на яхті. У нас за 300 євро я можу купити хіба квиток на літак у Лондон. Я ходила ще на балет, курси фотографії. Можливості – просто нереальні. Постійно відбуваються зустрічі з цікавими людьми. Моя подруга ходила на лекції з математики, і їй вдалося потрапити на лекцію Стівена Гокінга.
У Кембриджі у тебе немає вільної годинки. Коли спиш – думаєш, що щось цікаве пропускаєш. Також є багато активностей для студентів типу pub crawl – коли ввечері ви ходите з друзями від пабу до пабу. Там справді work hard, party hard. Інколи люди гуляють до ночі, після того йдуть у бібліотеку, а вранці – на веслування. Коли ти там – здається, що треба робити більше, ніж ти робиш.
Коли мені казали, що Кембридж весь такий закритий – я цього не зрозуміла. Але потім приїхала на alumni meeting (зустріч випускників – ред.), де ми з подругою були наймолодшими, а більшість – сорокарічні британці. Ми розповідали їм, що проводимо різні благодійні події, які відкриті для всіх, на що вони відповідали: «No way! Ми закриті, ми особливі й тому не хочемо впускати когось іншого до нашої тусовки». Вони просто збираються між собою, п’ють шампанське з полуничками, не проводять ніяких соціальних заходів. У той момент я зрозуміла, чому відбувся Брексіт – бо старше покоління британців справді закрите, типу «ось – ми, а ось – всі інші». Через те, що на магістратурі міжнародна тусовка – такого не відчувалося. Усі відкриті, прості, ніхто не понтується.
Не думаю, що диплом Кембриджу щось вирішує, коли ти шукаєш роботу. Зазвичай, на тебе звертають увагу, але треба підтвердити, що ти справді щось знаєш і маєш потрібний досвід. У мене багато друзів, які намагалися залишитися в Британії після Кембриджу, два роки шукали роботу, навіть враховуючи те, що в них був first degree – найвищий бал. Тебе не будуть просто брати за те, що в тебе є диплом Кембриджу.
