Чому не варто ділитися своїми планами?
“Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани”, – говорить приказка. Дійсно, часом навіть ретельно продумані, “вірні” перспективи зриваються у зв’язку з непередбачуваними обставинами. Або … людина сама відмовляється від наміченого. Виявляється, ще в минулому сторіччі цей феномен привернув увагу численних дослідників.
Здавалося б, щось намітивши (купити машину або будинок, поїхати у відпустку за кордон, вступити в шлюб, почати бізнес), логічно повідати про це друзям і знайомим, щоб вони нас підтримали і пораділи за нас. Однак ще в 1933 році зарубіжні психологи з’ясували, що, чим більшій кількості людей ми розповімо про свої наміри, тим менша ймовірність, що вони будуть втілені в життя.
У чому ж тут фішка? Якщо ми розповідаємо про свої плани заздалегідь, це в нашій підсвідомості стає доконаним фактом, вважає дослідниця Віра Малер. А раз мета підсвідомо вже досягнута, то, відповідно, у індивіда знижується мотивація.
Професор психології Нью-Йоркського університету Пітер Голлуітцер зачепив цю тему ще в 1982 році у своїй книзі “Символічне самозаповнення”. Не так давно він провів ряд досліджень, в яких взяли участь 63 особи. Виявилося, що люди, які не ділилися своїми планами з іншими, виконували їх з більшою ймовірністю, ніж ті, хто публічно розповідав про них і отримував схвалення і підтримку оточуючих.
Професор Голлуітцер вважає, що розповідь про свої наміри дає нам “передчасне відчуття завершеності”. В нашому мозку присутні так звані “символи ідентичності”, які допомагають нам скласти уявлення про самих себе. Щоб такий символ виник, достатньо не тільки дій, але і просто розмов про них. Припустимо, Ви розповіли про свій намір написати дисертацію і представили себе кандидатом або доктором наук. Мозок задовольнився цією грою уяви, і у Вас зникає стимул робити щось для досягнення цієї мети – вступати до аспірантури, шукати наукового керівника, сидіти в бібліотеці, збираючи матеріал, тощо.
