Гірка правда про тридцятирічних
Якщо ви народилися в 80-ті роки, і вважаєте себе зрілими людьми, то цей текст про вас. Ви щодня ходите на роботу, але до цих пір не заробили великих грошей? Рутина не приносить радості, і ви впевнені, народжені для кращої долі? Тоді слухайте про себе гірку правду, і нічого, крім правди …
Пастка високих вимог, або чому ми ніколи не будемо щасливі?
Покоління наших бабусь рідко мріяло про принців, закордонні курорти або навіть про келих Мартіні. Все це здавалося недосяжною розкішшю. Бабусі раділи мирному небу, можливості заробити на шматок хліба, стабільній роботі. Раділи, в принципі, практично будь-якому чоловікові – з тих років дійшла до нас фраза: аби лиш не пив і не бив. А більшу частину часу, який був вільний від важкої праці і народження дітей вони витрачали на те, щоб облаштувати свій затишок з того, що було, своїми руками.
Наше покоління не пам’ятає тих важких часів. Сьогоднішні 30-річні навіть не пам’ятають толком нестабільні і неспокійні 90-ті: їх вони зустріли дітьми. Тому багато вимог сучасних внуків бабусям здаються зажерливими. Внуки не хочуть працювати на заводі або на будівництві. Вони взагалі фізично працювати не хочуть.
Чоловіки мріють бути олігархами, працювати руками соромно, зі зневагою ставляться до роботи. Вони краще будуть півдня грати на комп’ютері на посаді менеджера, ніж трудитися руками. Жінки ще гірше. Вони заледащіли вкрай. Ідеальна, успішна жінка – це нероба, яка паразитує на олігархові, утриманка. Причому, в утриманки рвуться всі під ряд, ігноруючи всі закони попиту і пропозиції. Ринок перенасичений хижими ледачими жінками. Звичайно, поставивши собі нижньою планкою Бреда Пітта, вони ніколи не будуть щасливі. Навколо завжди будуть одні козли.
Порівняйте сьогоднішні роки з усіма іншими роками в нашій історії з початку століття. Об’єктивно, жити стало краще і легше. Але навколо всі жаліються, стогнуть невизнані генії. Невизнані та самопроголошені. Ніхто не хоче бути простіше.
Пересиченість
Ще однією причиною всіх наших нещасть я оголошую пересиченість. Пам’ятаєте, якою смачною в поході, здається, тушонка з картоплею на вугіллі. Яку насолоду приносить пущене по колу горнятко алкоголю? А тепер порівняйте це з тим почуттям, яке ми відчуваємо в ресторані, коли Мохіто вже дістав, а Мартіні Роялі не виявилося в наявності. Бари вже не знають, чим нас здивувати. Восьминоги в кожному супермаркеті. Там же екзотичні фрукти, алкоголь річками …
Ми зажрались, панове. Нам вічно мало, нічого не дивує.
Ми зажрались, панове. Ми занадто багато і смачно жерем, нам дуже легко все дістається. Ми не цінуємо одяг з минулої колекції, забувши як наші бабусі штопали шкарпетки. Ми ниємо, що нам погано, в комфортних автомобілях з кондиціонером. Ми взагалі завжди ниємо і жеремо. Нам вічно мало, нічого не дивує.
Щоб бути щасливим, треба себе обмежувати.
Де перенасиченість, там утворюється вакуум.
Щоб бути щасливим, треба себе обмежувати. Не дарма в будь-якій релігії існує піст. Чим людина голодніша, тим смачніша їжа. Чим людина зажерливіша, тим більше їжа без смаку, а душа нещасна.
Егоїзм
Нас чомусь виховували так, що нам всі винні. Ми не ходили до школи пішки 5 кілометрів , вгризаючись в граніт науки. Вчителі на ложечці подавали нам знання. Ми не допомагали батькам у полі – нас завжди забезпечували гарячим сніданком. Багато з нас не хочуть дітей. А навіщо піклуватися про когось? Інфантильні чоловіки чекають турботливу матусю. Жінки чекають розумово відсталого олігарха, щоб вилізти йому на шию і не працювати. Ніхто не хоче робити, дарувати, віддавати!
Ми скаржимося на уряд, президента, кричимо, що в країні бардак? А хто ми самі, панове? Хто, якщо подивитися правді в очі? І чого ми варті насправді?
