Історія однієї сім’ї, яка змусить задуматись кожного
– Мамо, ми бідні?
– Ну що ти? Ми дуже багаті! Подивися, у тебе є я і Антончик, а у мене – ви обидва. Мені більше і не треба нічого.
– А мені сьогодні здалося, що ми дуже бідні … І що ти говориш мені неправду.
Вона підійшла до вікна, обережно відсунула фіранку і почала дивитися на вогники нічного міста, на машини, що діловито снують туди-сюди. Все це було ніби якесь інше життя, інший світ і сьогодні їй довелося стати частиною його, а потім довелося повернутися в свій. І вона раптом зрозуміла, що він перестав її радувати. І ця лялька з тропічних обрізків, яку вони з мамою шили, здається їй тепер зовсім простою і непривабливою. А ще вчора вона з нетерпінням передчувала, як мама її дошиє. Їй так хотілося скоріше з нею погратися. Вона уявляла, як принесе її до дитсадка, як здивуються всі дівчатка, як навперебій будуть просити подивитися і пограти. І вона, звичайно, дасть їм її, свою ляльку, вона ж не скнара. Віддасть тому, що їй буде приємно, щоб вони пограли. Віддасть тому, що ввечері лялька ця знову стане тільки її.
А сьогодні вона раптом зрозуміла, що не попросять дівчатка цю ляльку. І навіть можуть носики зморщити і сказати на неї: «Фу!». А вона це «фу» пережити точно не зможе. І вона навіть зрозуміти не могла, чому, але тільки лише знала, це через те, що мама сама її шила. Шила тому, що у них не було грошей купити нову ляльку. Шила тому, що тата у них не було зовсім і не було кому прийти з роботи до них з Антончиком і сказати: «Ну що, діти, їдемо в Дитячий Світ? У мене сьогодні зарплата!».
І вони б скакали на одній ніжці, радісно повискуючи, а потім брали б тата за руки, вона з лівого боку, а Антон з правого, і йшли б купувати нові іграшки. І там, в магазині, тато б не посміхався винувато, не розповідав би їм про оплату світла і газу, і скільки у них боргів, а просто купував все, що вони б попросили.
Вона часто мріяла: що якби у них було багато грошей ?! Які гарні сукні можна було б купити! І джинсову спідничку і нові лакові туфлі. І лялькову коляску, як у Ані. І самокат, як у Лери. І щоб Дід Мороз більше не приносив на Новий Рік шкільну форму, а приніс би справжній подарунок. І щоб перед школою їй купили новий портфель, а не віддавали старий, сусіда Вітька, яким він після уроків грав у футбол, від чого той пошарпався. Та й був до того ж синім, з намальованою машинкою на великій кишені. Хлопчачий був він і все тут.
І найголовніша мрія її – гарна сукня на випускний. Така, від якої дух захоплювало. Як у справжньої Попелюшки. Вона бачила її в магазині, але вона коштувала так дорого, що про неї годі було й мріяти. А ще вона купила б Антончику пожежну машину, в яку можна наливати воду і вона ллється потім з шланга, як справжня.
Вона скривилася, згадуючи, як прийшли вони з мамою за Антоном в дитячий садок. Її брат сидів на стільчику нещасний і заплаканий, з величезним, червоним вухом. І як схлипував потім, трясучи плечиками, розповідаючи мамі, що побився з хлопцями через те, що Вовка приніс в садок свою нову пожежну машину. І Антон хотів пограти, а Вовка йому не дозволив. І сказав, що це йому тато купив. І що у Антошки такої машини не буде ніколи, тому що тата у нього немає.
А Антошка відповів, що мама йому скоро купить багато таких машин, і він жодною з Вовкою не поділиться, бо Вовка – скнара. А Вовка відповів, що нічого мама йому купувати не буде, тому що вони бідні, і всі ходять в чужому одязі. А потім Антошка, звичайно, налетів на Вовку і врізав йому. А Вовка відповів. І ввечері вихователь довго казала мамі, щоб вчила сина не махати кулаками.
А мама слухала її і дивилася на Антончика сумно. І, вже вдома, нагодувавши їх смачною смаженою картоплею і напоївши солодким чаєм, довго розмовляла, пояснюючи, чому погано битися через таку дурницю, як пожежна машина. А Антон шмигав носом і упирався, що пожежна машина не дурниця …
