Любити чи не любити себе: що каже Біблія?
Любити ближніх, друзів, рідних, Бога. Любити роботу, життя, зрештою, світ… Тут, звичайно ж, все зрозуміло… А як щодо любові до себе? Що ж каже Біблія про таку любов? Чи ототожнює її із нарцисизмом та гординею? Чи ж навпаки НЕ любити себе – гріх?
Почнімо з того, що та любов, яка описана в Біблії, на жаль, суттєво відрізняється від любові, яка панує у світі. Біблійна любов самовіддана і безумовна, тоді як любов у нашому розумінні частенько характеризується егоїзмом.
Жодного разу в Біблії ми не знаходимо чогось, що говорило б нам чи варто любити себе. Не знаходимо й слів, які б говорили, що любити себе – гріх (якщо мова йде саме про любов, а не гординю). Єдиною дотичною у Біблії до цієї теми є заповідь Ісуса Христа «Люби ближнього свого, як СЕБЕ САМОГО».
Звичайно ж, слова “любити свого ближнього, як себе самого” не є вказівкою любити себе, йдеться власне про любов до ближніх. Очевидно, що заповідь “любити свого ближнього, як себе самого” по суті говорить нам поводитися з іншими людьми, саме так, як ми ставимось до нас самих. Однак порівняння Христа «як самого себе» ми можемо розцінювати, як те, що любити себе природно і нормально – це наша позиція за замовчуванням.
Як бачимо, Святе Письмо ніколи не наказує нам любити себе. Але не тому, що любити себе не варто. А тому, що Біблія передбачає, що ми вже це робимо, і говорити про це навіть непотрібно. І підтвердженням цього є вже згадана заповідь Христа «Люби ближнього свого, як себе самого».
І ще одна цікава думка, яка, частково, є логічним висновком із тієї ж другої заповіді Христа і цього уривку з Письма: «Іоанна 13: 34-35, “Нову команду я даю вам: Любіть один одного”.
Як я вас любив, так що повинні любити один одного. Завдяки цьому всі люди будуть знати, що ви мої учні, якщо любитимете один одного”. Як ми знаємо і бачимо, християни повинні любити своїх ближніх, а ближніми, як Церква каже, можемо вважати усіх людей Тоді не любити себе зовсім не логічно. Адже ж ми теж люди! Наступний важливий момент: кожен із нас є творінням Господа – Бога, що ніколи не помиляється, робить все ідеально, правильно і гармонійно. І людина, як Його творіння, не є винятком.
Ми – єдине Боже творіння, котре любить Бог, незважаючи на наш гріх. Отож, не любити себе у такому контексті – абсолютно неправильно. І, що найголовніше, Бог створив нас подібними бо себе. Відтак, людина містить у собі щось Божественне, то хіба маємо в такому випадку право не любити себе? Звичайно ж, є інша сторона медалі.
Любити себе можна по-різному. І переконатись у цьому легко на прикладі притчі про Доброго Самарянина. Як ми знаємо, лише одна людина, виявилася справжнім ближнім для потребуючої людини: самарянин (Луки 10: 30-37). Існували ще двоє, священик і левит, які відмовилися допомагати людині, яка надзвичайно потребувала цієї допомоги.
Як на мене, частково це було результатом того, що вони любили себе занадто сильно, і тому поставили свої інтереси на перше місце. Самарянин показав справжню любов – він витратив свій час, ресурси та гроші, не зважаючи за себе. Ми повинні поважати себе і піклуватися про інших. Християнська зрілість це вимагає
. Як йдеться у посланні до Филип’ян, не варто робити нічого від егоїстичних амбіцій і марної заздрості. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Згідно з цим уривком, любов до інших потребує смирення, оцінки інших, а також свідоме прагнення в першу чергу поставити потреби інших. І, очевидно, важливіше любити ближніх, аніж себе.
Але коли людина надто зациклена на своїх недоліках, тобто не поважає і не любить себе, то хіба може бути доброю і чуйною до інших? Отож, наступного разу стоячи перед дзеркалом, перш ніж вишукувати в собі тисячі недоліків, згадай, що ти схожий на Бога.
Що це саме Він, той, хто робить все ідеально, створив тебе. Звичайно ж, не варто й надто захоплюватися собою – оскільки ми завжди можемо стати кращими. Не варто ставити себе вище за інших, але любити себе правильно ще й як треба!
