Людина, яка не нагулялась
А скільки того життя?!
В кожній сім’ї є людина, яка не нагулялася. У нашій – це бабуся. Після смерті діда шість років тому ми перевезли її до себе.
Мої батьки говорять, що це доля мстить їм за відсутність явних підліткових проблем в обох дітей, нас, тобто – мене і сестри.
Наприклад, в липні, отримавши пенсію, вона на тиждень рвонула з кращою подружкою на море, вимкнувши телефон і зателефонувала, коли закінчилися гроші. Мама мало з глузду не з’їхала. Довелося їхати їх забирати. При цьому тато сміявся і попросив тещу наступного разу просто взяти його з собою.
У неї діабет на початковій стадії і коли дільничний лікар з серйозним виглядом почав перераховувати, що їй не можна, вона перебила його:
– А що буде, якщо я це їстиму?
– Ви можете померти, – з найтрагічнішим і загрозливішим видом сказав лікар.
– Та що ви кажете! Що, серйозно? Тобто, в 86 років є така вірогідність?
Одним словом, колемо інсулін і їмо, що хочемо.
Вона грає в шахи на бульварі з мужиками і виграє!
Вона співає в хорі “Веселі старенькі”, ходить в театр і відвідує усі безкоштовні міські заходи і концерти.
А нещодавно завела собі овдовілого бой-френда на 8 років молодшого за себе.Тепер вони відриваються разом. Минулих вихідних він потішив її перегонами на квадроциклах. А потім вони за вечерею випили 2 літри домашнього вина і заснули перед телевізором, обнявшись на дивані у вітальні, де ми їх і застукали, повернувшись з дачі, як парочку підлітків. Так, дід Коля був представлений сім’ї – отетерілій мамі, спантеличеним онукам і татові, що не припиняє сміятись.
Я обожнюю свою бабусю – вона позитивніша і енергійніша за більшість моїх молодих знайомих. Вона любить життя й уміє ним насолоджуватися. “А скільки того життя”! – відповідає вона моїй мамі на все її: “Мамо, ну як це так”? Хочу таку старість.
