Усі його жінки та засіб проти дощу – 5 книг «осіннього» чтива
Джейн Гарпер. Посуха. – К.: Нора-друк, 2018
Цей роман – чудове детективне чтиво з елементами трилеру, хоч в австралійській глибинці, куди вперше за останні двадцять років повертається федеральний агент Аарон Фок, нібито все тихо і спокійно. «Коли Фок вийшов з дільниці, на деревах кричали какаду. Оглушливим хором вони скликали одне одного додому, до гнізда, а вечірні тіні вже починали видовжуватися. Повітря було вогке, й по хребту у Фока стікала цівка поту». Звична рутина, посуха, провінційна нудьга. Тим не менщ, роман починається надзвичайно драматично, з опису місця вбивства цілої родини, імовірно батьком сімейства, вся подальша історія хоч і досить стандартна, але, завдяки уміння автора нагнітати психологічну напругу, читається на одному диханні. Справа в тому, що двадцять років тому Фок разом з батьком був змушений терміново виїхати з дому, рятуючись від обвинувачення в жорстокому вбивстві. На тлі важкої за останнє сторіччя посухи наш герой на пару з місцевим детективом намагається з’ясувати, що ж насправді сталося з його другом. Ясно, що в маленькому містечку, крім цієї таємниці, у кожного вистачає своїх власних секретів, і тому не дивно, що приїзду непроханого гостя тут не дуже раді.
Елизавета Мельниченко. Инопланетная Рашка. – К.: Саммит-Книга, 2018
Цей захопливий роман – сатирична антиутопія про войовничу Рашку, країну неземного походження, та її миролюбну сусідку Україну, яка страждає через набіги Рашки на українські території. При цьому події, що відбуваються в Україні – цілком реальні, натомість життя в Рашці – цілковитий державний абсурд, і не дивно, що у справі висміювання сумний реалій та інших пригод і подій у цій історії згадується Котляревський, батько новітньої української літератури. По тому, як правитель Рашки – злісний Путкін відбуває рандеву зі «старшими товаришами» Леніним і Сталіним, саме автор «Енеїди» водить його всіма колами пекла, а сам він скликає наради і паради. «Повелитель протянул руку и немного отодвинул зеркало, перед которым стоял: за ним была потайная дверца, ведущая в чуланчик. Он приоткрыл ее и взглянул на заранее сложенные здесь черный плащ, косу и белую маску смерти. Вован Вованович планировал переодеться и испытать секретных заседателей: он нагрянул бы в таком виде в Сталинский зал, поднял бы косу вверх и страшно зашипел. И посмотрел бы, что секретные заседатели будут делать.
Януш-Леон Вишневський. Усі мої жінки. Пробудження. – К.: Рідна мова, 2018
За сюжетом цього роману, чий автор разом із перекладачкою Наталкою Сняданко будуть на Форумі видавців, немолодий математик, який, наче той Нарцис, все життя милувався своїм образом, який сам же й створив. Розбиваючи термометри, щоб лікарі ніколи не знали його справжньої температури, він у такий спосіб формував власну ідентичність, адже тепер лікарі лише мали припущення щодо стану його здоров’я, що не було для нього, як математика, істиною. «Я готовий був прийняти лише покращену версію себе самого. Кілька хвилин тому я довідався, що в цю мою покращену версію деякі люди повірили, наче в аксіому, яку не потрібно доводити. Я не можу собі уявити, що я взагалі міг мати більше версій, ніж одна». Але понад півроку провівши в стані коми, він дізнається від доглядачки, що для всіх відвідувачок він був різний – свій і чужий, рідний і далекий. Так само різними були жінки, який весь час до нього приходили – дочка, колишня дружина, коханки, нинішня жінка. Вони багато часу проводили біля його ліжка, і не було лише однієї, тієї, яку він кохав. І поволі наш герой починає розуміти, як неправильно він жив, і як страждали ті, хто був з ним поруч.
Дот Гатчисон. Сад метеликів. – Х.: Віват, 2018
Авторка цього бестселеру цілком заслужено вважається новою зіркою гостросюжетної літератури», яку сьогодні порівнюють з такими майстрами жанру, як Томас Харріс, Джон Фаулз і Девід Болдаччі. Що ж до сюжету, то він більш ніж екзотичний, нагадуючи одночасно роман «Парфюмер» Зюскінда та трилер «Відок» Комара. Адже двом агентам спецслужб треба бути кмітливішими за злочинця, розплутуючи одну з найогидніших справ за всю їхню кар’єру. Справа в тому, що в усіх випадках маніяком утримують молоді жінки, і в «Саду метеликів» – це викрадені дівчата, чия шкіра вкрита татуюваннями метеликів. Утримує їх неподалік затишного маєтку Садівник, жорстокий збоченець, одержимий колекціонуванням унікальних експонатів. Утім, одній жертві вдалося врятуватися, після чого про загадковий Сад стає відомо. Утім, чи така вже правдива історія врятованої дівчини про Садівника, який здатен на все, щоб утримати красу в полоні? «- Історія завжди може стати химернішою. – Вона всміхається, але довіряти цій усмішці Віктор не наважується. Адже це зовсім не та мила усмішка, що так легко має з’являтися на вустах у дівчат її віку».
Олег Драч. Пасажир. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018
На самому початку цього містичного роману його герой Северин сідає в потяг до Львова, і саме тут починаються його пригоди, що нагадують фантасмагорію Булгакова. «Я всього лиш є гостем тут. – повідомляє сусід в купе, немов диявол в «Майстері та Маргариті» при зустрічі з Берліозом. – Гостем у кого? – кривлячись, запитав Северин так, ніби почув це від якогось божевільного. – У вас, Северине». І далі все розвивається у все наростаючому темпі, що нагадує шалений двобій між головним героєм і загадковим сусідом. Тут потрібна неабияка кмітливість, бо справді – хто він такийі? Просто пасажир? Інопланетянин? Агент спецслужб? Чи справді Воїн Світла, який змагається з Сірими, одночасно показуючи Северинові його власне єство? Іноді це нагадує феєрію в стилі згаданого Булгакова, іноді «залізничну» епопею Пєлєвіна, але більш за все – сучасного Гоголя, який намірився «оживити» мертві душі сучасників, рятуючи їх з ідеологічного трясовиння. «Від зомбуючої програми «Розділяй і владарюй», яку на вас накинуто Сірими й у якій ви вироджуєтеся, народжуючи дітей і внуків. Програму цю ви «популярно» називаєте «Матрицею», але матриці як такої насправді не існує, цю неправду про «матрицю» вміло підкинули вам паразити з Голівуда, з розрахунку на вашу віру в усе те, що відбувається на екрані». Утім, добрими помислами встелена дорога відомо куди, і, можливо, саме туди, а не до Львова, мчить потяг у цьому пекельному романі?
