“ВТОПИ СВІЙ ЧОВЕН” — ВРАЖАЮЧА ПРИТЧА ПРО СТРАХ ЗМІН!
Одного разу повз тих місць проходив старець і попросився до рибалки на нічліг. Прийняли його радо, нагодували вечерею, хоч їжі ледь-ледь вистачило на всіх, і відвели в найзручніше місце в будинку. На ранок, зібравшись йти, старець запитав, чим він може віддячити господарів за дах над головою і їжу. Бачачи, що старець зовсім небагатий, рибалка тільки посміхнувся і сказав:
– Бачу, людина ти мудра і багато чого бачив. Дай же мені в подяку свою пораду – як вибратися з убогості, і цього буде досить.
– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з убогості, втопи свій човен!
Сказав і з тим пішов, тільки й слід простиг.
Не зрозумів рибалка такої поради, тільки плечима знизав: “Може, старець-то вже і з розуму зійшов? Як же я утоплю човен – ми і зараз ледве добуваємо їжу, а без неї і зовсім від гoлoду пoмрeмo … ”
Hибалка не прислухався до поради, жив як і раніше, бідував все більше – ось уже і без вечері часто йшла спати вся його сім’я. А одного разу, в сильну бурю, його старенький човник рoзбивcя, сам рибалка ледь-ледь уцілів.
Посиділи, погорювали, але робити нічого – зібрали свої скромні пожитки і пішли з насидженого місця, вниз по річці шукати кращої долі. Через якийсь час, річка привела їх у велике рибальське селище. Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленьких човників. Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але своєї-то у нього вже не було і купити не було за що. Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни і журився. Довго він так сидів і між своїх сумних думок став помічати: той човен потребує ремонту, і отой непогано було б підновити, а цей взагалі ось-ось розвалиться, якщо терміново її не полагодити …
І став рибалка човни ремонтувати, вже це-то він умів чудово! Скільки йому довелося колись провозитися зі своїм, вивчити цю справу у всіх подробицях, що, сам того не помітивши, став він прекрасним майстром! Роботу його швидко оцінили і скоро в селищі про нього слава пішла: творить, мовляв, людина чудеса, човни лагодить – краще нових стають! Потяглися до нього і здалеку люди. Трохи часу минуло, зміг він і будинок новий купити, та не руїну, а добротний, з красивим садом. І грошики стали водитися, а вже про голод в родині ніхто й не згадував.
Тоді тільки рибалка згадав того старця з його порадою втопити човен і зрозумів, якими мудрими були його слова!
– Так часто буває, – людина чіпляється за старе до останнього, боячись змін більше, ніж звичних турбот і прикростей. А зміни, з чого б вони не починалися, завжди на краще. Особливо, коли людина готова їх побачити і прийняти!
