Жити із заздрістю можна. Але за чіткими правилами.
Заздрість можна приховати, а можна й завуалювати, демонструючи праведне обурення. Заздрість іноді стає найкращим стимулом до діяльності: для когось – до великих досягнень, для когось – до скромної підлості. Втім заздрість – одне з найбільш щирих і природних почуттів людини. Якщо вдуматися, то психологічний портрет тих, хто нікому не заздрить, – надто бідний. Здебільшого це обмежені, самовдоволені люди, які ніколи і ні в чому не сумніваються, бо їхні достоїнства здаються їм більшими за будь-чиї.
А от психологи кажуть, що у царстві природи заздрості немає, вона притаманна тільки людині. У християнстві заздрість – важкий гріх. Але на те ми й люди, аби шукати компроміси в будь-якій ситуації: напевне, саме тому й виникли поняття чорної та білої заздрості.
Білою заздрістю заздрити взагалі-то не соромно. Вважається, що вона – стимул до внутрішнього росту і перший крок на шляху на вершини. (Кажуть, людина придумала крила, заздрячи птахам). Чорна заздрість – це приховане відчуття дискомфорту, яке людина відчуває щоразу, коли має справу з кимсь, хто її перевершує в чомусь. Тут уже не до стимулів на шляху до мети…
Тож якщо заздрість мучить і не дає спокійно жити, розумна людина починає з нею боротися. Як ефективніше це зробити?
1. Зізнайтеся собі: „Так, я заздрю”. Інакше ваша заздрість успішно сховається під благородною маскою відновлення справедливості.
2. Спробуйте „тренуватися”, радіючи успіху інших.
3. Забороніть собі заздрити природним даним людей. Це нагадує реакцію дитини, яка копає ніжку стільця після того, як вдариться.
4. Порівнюйте себе і свої досягнення не з сусідом чи колегою, а з самим собою – протягом відтинку часу. Саме так перемогли заздрість японці. Погодьтеся, собі заздрити якось смішно.
5. Спробуйте поборотися із заздрістю методом древніх греків. Громадяни грецьких полісів застосовували принцип агоністики – схвального бажання людини бути першою, кращою у своїй справі. Просто язик не повернеться назвати це почуття заздрістю, нехай навіть білою. </b>
Заздрість – це сходинка, через яку не можна перескочити на шляху до дешевого благополуччя. Єдине, що може зробити людина, – це стати на неї, відчути її під ногами, щоб спокійно відштовхнутися і йти далі.
