Чому в деяких людей виникають страшні думки: бажання зістрибнути з моста або повернути машину на зустрічну смугу
«Ми стоїмо на краю прірви. Ми дивимося в безодню – у нас паморочиться в голові – нам погано. Наш перший рух – відступити від небезпеки. Незрозумілим чином ми залишаємося. Серед пристрастей немає пристрасті більш диявольської і більш нетерплячої, ніж та, яку відчуває людина, коли, здригаючись над прірвою, вона хоче кинутися вниз. Дозволити собі хоча б на одну мить думати – це означає неминучу загибель; бо роздуми наказують нам стриматися і саме тому, кажу я, ми не можемо».
Едгар Аллан По, «Демон збоченості»
Якщо така ситуація здається вам незнайомою і дещо шизофренічною, Тутка відкриє вам очі на цю проблему, що досить часто зустрічається в інтернет-запитах. А якщо ж вам все це знайоме – можете здивуватися, що ви не одні такі, можете пишатися, що ви стоїте в одному ряду з великими письменниками, романтизувати свої страхи, а вже далі вирішувати, до якого психотерапевта звернутися. Жарт. Читаємо!
Що це за явище?
Всі ці жахливі і раптові бажання начебто зістрибнути в безодню, як в оповіданні Едгара По або менш поетично – просто з балкона/моста чи кинутися під поїзд, коли у вас все добре і причин для такого вчинку начебто і немає, називаються нав’язливими потягами чи бажаннями, оскільки за змістом різко суперечать визнаним моральним і етичним настановам їхнього власника. Ще одна важлива їх особливість: вони ніколи НЕ реалізуються. Але, погодьтеся, виникнення таких думок все одно здається вкрай страшним і неконтрольованим.
Що про це говорить наука?
Увага, зараз буде складно: такі стихійні фантазії – це підвид обсесивно-компульсивного розладу особистості (ОКР) з додаванням тривожного розладу. Щоб ви розуміли, що таке ОКР, ось вам приклади людей, які мають найпоширеніші його різновиди: ті, хто по сто разів перевіряють, чи зачинили вони двері, вимкнули праску і т.д.; ті, хто панічно боїться бактерій і прибирає по кілька разів на день, багато разів миє руки і т. д .; ті, хто робить певні ритуали, щоб погані думки не матеріалізувалися, наприклад, стукає каблучком лівої ноги по порозі кожного разу при виході з будинку, щоб не сталося нічого поганого; ті, в кого викликають неймовірний жах речі, що лежать несиметрично і т.д. Якщо ви впізнали в переліку себе, то можна припустити, що так, у вас є маленькі зачатки психа. Але не клінічного. Якщо вам і вашим рідним це не заважає жити, то все в нормі. Але повернемося до нашого сьогоднішнього головного виду ОКР.
Найчастіші думки, що виникають в голові
Все, що починається з «а що буде, якщо», а далі хворобливе протиріччя вашому мисленню і ситуації:
А ЩО БУДЕ, ЯКЩО зараз стрибнути з цього моста/балкона?
А ЩО БУДЕ, ЯКЩО закричати під час лекції?
А ЩО БУДЕ, ЯКЩО різонути цим кухонним ножем собі по венах?
А ЩО БУДЕ, ЯКЩО стрибнути на рейки в метро прямо перед прибуттям поїзда?
А ЩО БУДЕ, ЯКЩО вдарити свою дитину?
А ЩО БУДЕ, ЯКЩО крикнути: «Слава тобі, сатано!» під час церковної служби?
А ЩО БУДЕ, ЯКЩО запхати руку в м’ясорубку?
А ЩО БУДЕ, ЯКЩО зараз повернути на зустрічну?
Найчастіше такі думки виникають у творчих людей, наприклад, контрастні нав’язливості, крім Едгара По так само описав ще один «життєрадісний» письменник – Жан-Поль Сартр:
«Страх виникає не тому, що я можу впасти в прірву, а тому, що я можу в неї кинутися».
Більше того, в своїй книзі «Буття і ніщо» він навіть дав назву цьому почуттю – L’appel du vide, що означає «поклик порожнечі».
Пояснимо, чому саме так. Сартр, будучи екзистенціалістом, стверджував, що найвищий вияв свободи людини – це самогубство. І в такі моменти, коли ніби порожнеча внизу пробуджує в нас ці думки, «кличе» до свободи, ми цілком можемо усвідомити цінність свого життя, своєї свободи – і зробити крок в безодню, хоча б уявний.
Чи потрібна таким людям допомога?
При таких думках потрібна допомога психотерапевта, якщо ви погодитеся хоча б з одним з цих пунктів. Та думка, яка постійно у вас в голові, здається, вам неймовірно важливою або навіть доленосною. Ви безперервно думаєте про неї, відкладаючи інші думки і справи. Такий стан погіршує якість вашого життя, ви боїтеся, але ніяк не можете позбутися цієї нав’язливої ідеї. Вашу дивну поведінку помічають рідні, близькі, більш того, вона заважає вашим близьким. Якщо ж такі думки з’являються лише в рідкісних епізодах вашого життя і зовсім вам не заважають, то все в порядку. Швидше за все, це особливість вашої психіки або просто «спалахи фантазії» на тлі тривожного розладу, перевтоми, стресу або нестачі сну – для їх усунення досить гарно відпочити.
Як з цим боротися?
Крім відпочинку, є ще 2 способи боротьби з нав’язливими думками: Як ми вже згадали, схожі стани ніколи не стають реальністю. Однак, коли вони з’являються в голові, справді нічого не можна гарантувати. Тому часто жертви нав‘язливостей придумують різні ритуали, які заміняють або відволікають їх від власних фантазій. Наприклад, деякі люди починають кашляти, щоб перебити думку, хтось засовує руки до кишень, щоб не вдарити когось, інші завжди стоять тільки посередині платформи, щоб не думати про раптову привабливу ідею кинутися під поїзд – це трохи дискомфортний і дивний спосіб, але все ж дієвий.
Є ще один хороший спосіб, придуманий психіатром Джозефом Вольпе: заміна тривожних думок на щось менш тривожне. Скажімо, потрібно уявити, як щось відбувається на противагу вашій думці. Наприклад, ви перед очима бачите, як ви зараз кидаєтеся під поїзд. Одночасно треба уявити, як героїчно діє машиніст і блискавично тисне на стоп-кран. Ви вціліли, пасажири допомагають вам піднятися на перон і заспокоюють. З вами все гаразд, думка відійшла.
