“Я з тобою не розмовляю”: що таке насильство мовчанням?
“Я з тобою не розмовляю”: що таке насильство мовчанням? Коли моя мати злилася чи була незадоволена, вона починала поводитися так, ніби мене просто немає. У такі моменти я неначе ставала невидимкою, привидом або віконним склом. Коли я була маленькою – напевно, шість або сім років – у мене все горіло всередині від її зухвалого погляду, я плакала і благала її сказати хоч слово, але вона мовчала. реклама Звичайно, все своє дитинство я ходила в страху навшпиньках навколо неї. Це як бути замкненим для покарання на горищі, але набагато тонше і не настільки очевидно. Років до сорока я не розуміла, що це один з видів психологічного насильства
І “ця жінка” така не одна; діти, які виросли серед вербального і емоційного насильства часто вважають таку поведінку нормальною, помилково вважаючи, що так, як у них, відбувається і у всіх сім’ях. Не дивно, що в суспільстві існує багато розбіжностей за темою, що таке насильство всередині сім’ї. І хоча більшість людей готові визнати проблемою фізичне насильство (дії, які залишають видимі синці або переломи), тим не менш, багато хто не розуміє, де закінчується нездатність впоратися з власними емоціями (наприклад, з роздратуванням) і починається насильство над іншою людиною.
Однак, неважливо чи така поведінка є свідомою спробою маніпулювати і контролювати іншого або ж людина виправдовується, кажучи, що «він (а) його спровокував (ла)» – ці обидва варіанти є насильством. На відміну від громадської думки, дослідження дуже чітко демонструють, що емоційне і вербальне насильство роблять з мозком дитини: вони в прямому сенсі змінюють його структуру. Такі діти виростають у дорослих, які не довіряють своїм сприйняттям і мають серйозні труднощі зі своїми емоціями; у них розвивається небезпечний стиль прихильності, який відділяє їх від власних почуттів або робить їх дуже вразливими і чутливими до відмов.
Оскільки у них є схильність вважати нормою вербальне насильство, то вони можуть знаходитись у стосунках з людиною, яка буде проявляти до них це вербальне насильство. Коли більшість з нас думає про вербальне насильство, ми уявляємо собі крики і голосіння, але правда в тому, що найтоксичніше насильство – тихе і безмовне; перечитайте історію, з якої починається ця стаття і відзначте, що в цьому випадку знаряддя насильства – материнське мовчання.
Леа, 38 років, написала мені про свій перший шлюб: Я ставала жалюгідною істотою, благала його сказати мені, що після цієї сварки він все ще мене любить, а він не відповідав.
Я благала ще сильніше, плакала, а він сидів на дивані з кам’яним обличчям. Тоді я починала вибачатися, навіть, якщо він почав сварку, а я не зробила нічого поганого. Я дуже боялася, що він піде. Я не вважала його поведінку ні насильством, ні контролем, поки не пішла в свої 35 років на терапію. Я прожила так 12 років і навіть не замислювалася, що щось не так.
Історія Леї не виняток, вона не одна роками вважає подібну поведінку партнера нормальною.
Насильство мовчанням легко раціоналізувати або заперечувати: «він просто не хоче говорити», «вона просто намагається зібратися з думками», «він не хоче образити мене навмисне» або «можливо, я і правда занадто чутлива, як він і каже». Діти засвоюють не тільки ті повідомлення, які отримують в процесі вербального насильства (наприклад, “навіщо я тебе тільки народила”, “ти чудовисько”, “від тебе одні неприємності” і т.д.), але так само формують свої очікування від світу і розуміння того, як люди поводяться в стосунках з цього батьківського мовчання.
Серед насильства мовчанням можна виділити кілька типів: глуха стіна, ігнорування, демонстрація зневаги і відмова від емоційного контакту. У всіх них одна мета – виставити людину маргіналом, змусити її жахливо себе почувати і посилити контроль. Глуха стіна, або закритися від потреб іншого Цьому типу поведінки присвячено досить багато досліджень і у нього є навіть своя абревіатура DM/W (від англ. Demand / Withdraw).
Тому що вона офіційно визнана однією з найбільш токсичних схем взаємин. Стати глухою стіною – це кінець діалогу і це означає, що у людини, яка цей діалог ініціювала, опускаються руки. Коли так чинить батько/мати по відношенню до своєї дитини, він або вона чітко демонструє, що думки і почуття дитини не мають ніякої цінності та нікого не хвилюють: а так, як потреби дитини – це любов і підтримка батьків, то дитина вивчить цей урок, як якусь ”правду“ про себе.
Коли так чинить дорослий партнер з іншим, то це просто демонстрація влади, яка повідомляє іншому: те, що ти хочеш, те, що ти думаєш, те, що ти відчуваєш в наших стосунках не має жодного значення.
Ігнорування або бойкот
Робити вигляд, що ви не бачите і не чуєте когось особливо болісно для дітей, особливо, якщо це використовується як покарання. Маленька дитина може відчувати себе покинутою або викинутою з сім’ї, дитина трохи старша може відчувати біль відкидання і в той же час глибокий гнів, ось як про це розповідає Елла: Мій батько відразу ж переставав зі мною розмовляти, як тільки я його розчаровувала, що траплялося дуже часто. Приводом могли стати погані оцінки в школі, не дуже хороші спортивні результати, та все, що завгодно. Він завжди говорив одне і те ж: «Тобі треба зібратися. Ти занадто чутлива, в цьому світі виживає найсильніший».
Моя мати дотримувалася тих же принципів. Коли я була підлітком, я злилася на них обох, але в той же час думала, що їх розчарування – моя вина. Я була єдиною дитиною і мені ні з ким було порівнювати.
Якщо говорити коротко, то до коледжу мені стало зовсім погано, але на щастя терапевт врятував мене. Партнери теж використовують бойкот для приниження і знецінення, а також для того, щоб налякати іншу сторону, “збити з ніг”. Це спосіб змусити іншого відчувати свою вразливість, відправити його в емоційне сибірське заслання, і робиться це для того, щоб зробити партнера податливішим і більш підконтрольним.
Презирство і глузування
Сміятися над кимось, дражнити його за допомогою гримас або висловлювати огиду закочуванням очей теж може бути інструментом насильства, який знецінює і принижує, хоч в ньому і не беруть участь слова.
Ці жести, на жаль, легко можуть не визнаватися кривдником, який буде звинувачувати вас у зайвій чутливості (“ой, які ми ніжні”), причіпок (“вічно ти чіпляєшся до всього”) або відсутності почуття гумору (“ти що, жартів не розумієш“). Не помиліться: це насильство. Щоб обізвати іншого дурнем і знецінити не обов’язково потрібні слова.
Відмова від емоційного контакту
Це, мабуть, найтонша форма насильства, особливо, коли мова йде про дитину: умисна відмова давати підтримку, любов і турботу – тобто все те, що так необхідно дитині для її розвитку.
Звичайно, дитина не розуміє, чого саме її позбавляють, але відчуває це, як самотність, якою заповнює пустоту в серці. Але не набагато легше доводиться і дорослому партнеру, з яким поводяться подібним чином, тому що, коли вам відмовляють в емоційних потребах – це змушує вас ще більше мати потребу в партнері, що робить вас від нього залежним.
Це контрінтуїтивно, але це правда. Відмова від емоційного контакту – це сильне знаряддя для тих, хто жадає влади і контролю. Насильство – це насильство. Якщо хтось використовує слова чи мовчання, щоб змусити вас почувати себе нічого не вартим і безсилим, то ця людина чинить насильство.
