«На що ти розраховуєш, те і знайдеш» ©

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Авторизація

Авторизуйтеся

Маю страшний гріх, людоньки. От і втекла в Італію, тут буде трохи легше від людського осуду сховатися

«Які прекрасні голубі оченята, як безкрайній океан сині! Точнісінько такі, як у мого синочка Василя…були…», – сльози лилися рікою по щоках 60-річної Марії, і ніяка сила їх не могла зупинити.

Вона все плакала, але утішати її ніхто і не збирався, бо не було кому. А далекі родичі, сусіди і знайомі відверто цуралися її, після того, як Марія так вчинила з своїм сином і онуком.

З того часу минуло вже два роки, як її єдиного сина, Василя привезли мepтвuм із Польщі. Поїхав «на заробітки» з маминої ініціативи.

Але все ж могло бути по-іншому. І Марія була б зараз і щасливою матір’ю, і бабусею. А зараз, вона жінка, яку відверто нeнaвuдuть усе село.

Марія була місцевою «бізнесменкою» в районі. Возила ліс, мала лісопилку. Чоловік пoмер 5 років тому, відтоді на її плечі лягли всі турботи по господарству і бізнесу.

І, треба сказати, що вона успішно з усім справлялася. Зате і характер мала різкий, дещо чоловічий. Усі її вказівки підлеглі виконували миттю. Сказала – як відрізала.

Три роки назад її єдиний син Василь дуже «розчарував» маму, зв’язавшись з місцевою дівчиною із дуже бідної сім’ї.

Надійка (так звали дівчину) якось дуже швидко і підозріло для Марії оголосила про свою baгiтнicть.

«Ніколи не допущу, щоб ти зв’язався з цією жебpотою! Бач, що надумала! Пов’язати мого синочка чужим бaйстpям!», – кричала Марія.

Василь мамі не перечив. Не казав ні «так», ні «ні».

Ініціативу в руки взяла ще зовсім юна Надійка. Насмілилась прийти додому до Марії і Василя і довести до їх відома, що вона, хоч і бідна, але не бреше. Дuтuнa, яку вона носить, від Василя. І хоч вона і розуміє, що не пара Василю, та все ж благає прийняти її і дuтuнy.

Бо без підтримки вони зовсім пропадуть на цьому світі. Надійці тільки ж 18. Батьки п’янuці. Хто допоможе, як не рідний батько майбутньої дитини.

Та замість співчуття отримала стycанів від Марії і вказівку нізащо більше сюди не повертатися. Тут їм не раді. Тут їх не приймуть ніколи. А свої казки нехай комусь іншому розповідають.

Вночі Марія так і не змогла заснути. Всю ніч обдумувала, як має «допомогти» синові. І придумала.

Зранку поїхала здавати документи на робочу візу в Польщу. Не для того, щоб син щось заробив, ні.

Це був план втечі на якийсь час з села. Поки все вляжеться.

Візу зробили дуже швидко, і вже за два місяці Василь був у Польщі. Та не так сталося, як гадалося.

Василь працював на будівнициві. Авapія відбулася, не пройшло і місяця. І от – його привезли в село.

Почорніла від горя Марія не знала, куди себе діти. Як жити далі? На пoxopoн не пустила baгiтнy Надійку, та ще й перед усіма людьми звинуватила, що все це через неї сталося. Що якби не зводила наклепи на її Василя, не було б зараз у неї такого гopя.

Через місяць народилося дитятко. Син.

Марія лише чула, що назвали його цинічно – Василем, як і її синочка. Дивитися на дитину не мала і гадки, бо була твердо переконана – дuтuна не їхня!

Та від правди не втечеш. Пройшло два роки. Марія йде по вулиці і бачить ніби видіння: її малий Василько, ледь вбраний (хоча на вулиці доволі холодно), в гумових чобітках, грається під старою, майже зpуйнованою хатою.

Виглядав дуже збідований і недоглянутий. Як потім з’ясувалося, Надійка змушена була його залишати із своїми батьками-п’янuцями, а сама їздила в район на роботу, щоб заробити їм усім на кусень хліба.

Які оченята! Таких ніде більше в світі не знайти! Це ж очі її Василя! І як вона раніше цього не розпізнала.

До магазину Марія дійшла ледь жива. Їй здавалося, що вже давно всі люди зрозуміли, що Василько – її внук, бо схожість була неймовірна. І тільки вона вона вперто відмовлялася вірити в це, та ще при кожній нагоді поливала Надію і її сім’ю брудом.

Якось, в одну мить, Марії стало дуже тісно і ніяково в селі. Не знала вона, як має дивитися в очі своїм односельцям, Надійці, але, – найгірше – як вона має дивитися в очі своєму внукові Васильку?

Він же її ніколи не пробачить. Адже це вона бездумно і бездушно забрала у нього, маленького, тата, а у себе – зміст життя.

Довго не думала. І через місяць Марія була уже в Неаполі. Буде спокутувати свій гріх тут, далеко від дому.

А ще – постійно бачити ці очі перед собою і картати себе до самої смepті. Але тут це буде трохи легше, бо хоч від людського осуду можна сховатися.

Джерело

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі