ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Безуспішно лікуєтеся від виразки шлунка? А чи не занадто часто ви займаєтеся «самоїдством», «гризете себе»? Замучили болі в шиї? Чи не час скинути тих, хто на ній сидить? Ломить спину? Може, ви взяли на себе непомірно важку ношу? Чи страждаєте нападами астми? Подумайте, що або хто не дає вам «дихати на повні груди», «перекриває кисень»…

«Як не можна приступити до лікування ока, не думаючи про голову, або лікувати голову, не думаючи про весь організм, так не можна лікувати тіло, не лікуючи душу»– говорив Сократ.

Батько медицини Гіппократ теж виступав за те, що організм – це єдина структура. І підкреслював, що дуже важливо шукати й усувати причину хвороби, а не тільки її ознаки. А причини наших тілесних недуг дуже часто пояснюються нашим психологічним неблагополуччям. Недарма ж кажуть: «Усі хвороби від нервів». Правда, ми про це часто не здогадуємося і продовжуємо марно оббивати пороги лікарських кабінетів. Але якщо вже якась проблема існує у нас в голові, то хвороба, навіть, якщо на якийсь час і вщухає, незабаром повертається знову. Вихід у цій ситуації один – не просто усувати симптоми, а шукати коріння недуги. Цим і займається психосоматика (грец. Psyche – душа, soma – тіло) – наука, яка досліджує вплив психологічних факторів на тілесні захворювання.

Лікар-психотерапевт Сергій Новіков: «Психосоматика – це не просто взаємозв’язок тілесного і психічного, це цілісний підхід до пацієнта, який перестає бути носієм якогось органу або симптому захворювання, а стає повноцінною особистістю зі своїми внутрішніми проблемами і, як наслідок, тілесними недугами».

Ще в 30-і роки минулого століття один із засновників психосоматики Франц Александер виділив групу з семи класичних психосоматичних захворювань, так звану «святу сімку». У неї входили: есенціальна (первинна) гіпертонія, виразкова хвороба шлунка, ревматоїдний артрит, гіпертиреоз, бронхіальна астма, коліт і нейродерміт. В цей час список психосоматичних розладів значно розширився.

Сергій Новіков: «За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я від 38 до 42% всіх людей, які відвідують соматичних лікарів, є пацієнтами психосоматичного профілю. Хоча, на мій погляд, ця цифра значно вища». Стреси, тривалі нервові напруги, душевні травми, пригнічені образи, страхи, конфлікти… Навіть, якщо ми намагаємося їх не помічати, забути, витіснити зі своєї свідомості, – тіло пам’ятає про все. І нам нагадує. Зигмунд Фрейд писав про це так: «Якщо ми женемо проблему в двері, то вона у вигляді симптому лізе у вікно». Іноді вона «лізе» так наполегливо, говорить з нами настільки красномовно, що цього, здавалося б, неможливо не зрозуміти. Проте, ми вмудряємося…

Бронхіальна астма виникає при попаданні в дихальні шляхи тих чи інших алергенів, може викликатися інфекцією, а також – емоційними факторами. Якщо говорити про психологічні підгрунтя виникнення цієї хвороби, то ними прийнято вважати неможливість людини «дихати на повні груди». Найчастіше астма наздоганяє нас тоді, коли наша життєва ситуація складається так, що ми шукаємо і не знаходимо «віддушини», живемо у «важкій, гнітючій атмосфері», не отримуючи і «ковтка свіжого повітря» …

Спусковим механізмом розвитку цього захворювання може стати несприятлива ситуація на роботі, де перспективному працівникові «перекривають кисень». Або, наприклад, навала далеких родичів, що міцно влаштувалися в нашій квартирі, – так, що не «продихнути». Проблеми з диханням нерідко виникають і у людей, близькі яких буквально «душать» їх своєю турботою, особливо у дітей, чиї батьки занадто вже міцно «стискають їх в своїх обіймах» …

Відомий лікар, психотерапевт і письменник Валерій Синельников, автор книги «Возлюби болезнь свою», вважає, що більшості астматикам складно плакати: «Як правило, астматики в житті зовсім не плачуть. Такі люди стримують сльози, ридання. Астма – це пригнічене схлипування… спроба висловити те, що іншим шляхом висловити неможливо … ».

А доктор медичних наук, професор, керівник Вісбаденської академії психотерапії (Німеччина) Н. Пезешкіан, переконаний, що багато хворих астмою походять із сімей, де високо цінувалися досягнення, пред’являлися дуже високі вимоги. «Зберися!»; «Постарайся!»; “Візьми себе в руки!”; «Дивись, не підведи!» – ці та подібні заклики занадто часто чули вони в дитинстві. Разом з тим, прояв дітьми невдоволення своїм становищем, агресії та інших негативних емоцій в сім’ях була небажана. Не маючи можливості вступити у відкриту конфронтацію з батьками, така дитина пригнічує свої почуття. Вона мовчить, але її тіло говорить на мові симптомів бронхіальної астми, воно «плаче», просячи про допомогу.

Вважається, що виразку шлунка може спричинити куріння, надмірне вживання алкоголю, неправильне харчування, спадкова схильність, висока концентрація в шлунку соляної кислоти, а також агресивна бактерія з красивою назвою Хелікобактер пілорі. Тим часом, далеко не у всіх людей ці несприятливі фактори викликають хворобу. Чому так відбувається? Більшість вчених схиляються до думки, що, крім усього іншого, не останню роль у розвитку виразки грають тривалий стрес і особливості характеру, властиві багатьом виразковим хворим.

Так, психологи схильні вважати, що часто виразка шлунка виникає у людей тривожних, вразливих, невпевнених у собі, але, в той же час, що ставлять до себе непомірно високі вимоги, гіпервідповідальності. Вони вічно незадоволені собою, схильні до «самоїдства». Це їм присвячено афоризм: «Причина виразки не в тому, що ви їсте, а в тому, що гризе вас». Нерідко на виразкову хворобу хворіють і ті, хто зупинився в тій чи іншій ситуації, нездатний прийняти нові обставини свого життя. «Мені потрібен час, щоб це переварити» – пояснює така людина свою позицію. А її шлунок, тим часом, перетравлює сам себе.

«Мене від усього цього вже нудить!» – говоримо ми про остогидлу роботу, з якої, втім, з тих чи інших міркувань не звільняємося. Або не можемо утриматися від постійних уїдливих зауважень на адресу оточуючих. У підсумку, в якийсь момент наше тіло починає відбивати, як в дзеркалі, то, що відбувається у нас на душі.

Болі в спині виникають з різних причин. Це і травми, і фізичні перевантаження, і робота в незручному становищі, і переохолодження … Тим часом, вважається, що спина може захворіти у нас і внаслідок сильної емоційної реакції. А також – через хронічне напруження, в якому ми знаходимося.

Немає нічого дивного, що найчастіше людина при «нестерпних навантаженнях», стомившись «нести свій важкий хрест», зваливши на себе «непідйомну ношу», реагує на нервові перевантаження болем в спині. Адже саме ця частина нашого тіла служить для того, щоб носити важкості. Але всьому є межа. Тому що навіть найсильніших з нас можна «заїздити», найбільш «непохитні» ризикують, врешті-решт, «зігнутися під нелегким тягарем», «сгорбитися», «зламати собі хребет»…

Цукровий діабет, з точки зору психосоматики, з’являється аж ніяк не від солодкого життя. Зовсім навпаки… Цю хворобу, на думку психологів, провокують конфлікти в родині, тривалі стреси і образи. Але головною психологічною причиною діабету вважається незадоволена потреба в любові та ніжності. Відчуваючи хронічний «голод в любові», бажаючи «скуштувати» хоча б трохи радощів життя, людина починає задовольняти свої емоційні потреби за допомогою їжі. Саме їжа стає для неї головним джерелом задоволення. І, в першу чергу, – солодке. Звідси – переїдання, ожиріння, підвищення вмісту цукру в крові і невтішний діагноз – діабет. В результаті, і солодощі – останнє джерело задоволення – виявляються під забороною.

Валерій Синельников вважає, що організм діабетиків підказує їм буквально наступне: «Ти зможеш отримувати солодке ззовні тільки в тому випадку, якщо зробиш своє життя «солодким». Навчися насолоджуватися. Вибирай в житті тільки найприємніше для себе. Зроби так, щоб все в цьому світі приносило тобі радість і насолоду».

Запаморочення може бути банальним проявом морської або транспортної хвороби, а може – симптомом різних захворювань, в тому числі – досить серйозних. Яких саме – вирішувати лікарям. Але якщо нескінченні походи по медичних кабінетах не приносять результату, а діагноз лікарів звучить однозначно: «здоровий», то має сенс поглянути на своє нездужання з точки зору психосоматики.

Можливо, обставини вашого життя останнім часом складаються так, що ви змушені «крутитися як білка в колесі». Або навколо вас стільки всього відбувається, що «голова йде обертом». А може, ви так різко і успішно просунулися по службовій драбині, що опинилися буквально на «запаморочливій висоті»? Але якщо ви, тим часом, людина спокійна, грунтовна, яка звикла до розміреного темпу існування, то такий «вир» справ і подій може вас неабияк напружувати. У цьому випадку варто задуматися про те, що для вас дійсно важливо, зосередитися, насамперед, на головному. А там і проблеми зі здоров’ям зійдуть нанівець. До речі, цікавий факт: постійними запамороченнями страждав Юлій Цезар – відомий любитель робити кілька справ одночасно.

Випадання волосся теж має безліч причин. Це і генетична схильність, і гормональні порушення і, звичайно ж, стрес. Часто ми починаємо втрачати волосся після важких переживань або нервового шоку. Це може бути втрата близької людини, розставання з коханою, фінансовий крах… Якщо ми звинувачуємо в тому, що трапилося себе, відчайдушно шкодуючи про те, що колишнього вже не повернути, ми починаємо буквально «рвати на собі волосся». Стрімке порідіння шевелюри в цьому випадку говорить про те, що наше тіло нам підказує: «Пора відкинути все застаріле і зайве, розлучитися з минулим, відпустити його. І тоді йому на зміну прийде щось нове. В тому числі, і нове волосся».

Невралгія трійчастого нерва викликає біль, який по праву вважається одним з найболючіших, які відомі людству. Трійчастий нерв – п’ятий з 12-ти пар черепно-мозкових нервів, що відповідає, в числі іншого, за чутливість обличчя. Як же пояснюється ця жахлива напасть з точки зору психосоматики?

А ось як. Якщо нас не влаштовує форма наших ніг або об’єм талії, то ці недоліки легко приховати, підібравши відповідний гардероб, але обличчя – завжди на виду. Більш того – на ньому відбиваються всі наші емоції. Але, що гріха таїти, нам не завжди хочеться виявляти світу своє «справжнє обличчя», і ми нерідко прагнемо його приховати. Зовсім вже остання справа – «обличчя втратити», про це особливо добре відомо на Сході. Там так кажуть про людину, яка вчинила якийсь непорядний вчинок, який втратив репутацію. Іноді, бажаючи справити хороше враження, намагаючись здаватися краще, ніж ми є насправді, ми «одягаємо маски»: «приклеюємо» посмішку, зображуємо серйозність або зацікавленість в роботі… Одним словом, «робимо хорошу міну при поганій грі».

Така невідповідність між нашим справжнім обличчям і маскою, якою ми прикриваємося, призводить до того, що наші лицьові м’язи знаходяться в постійній напрузі. Але в якийсь момент наша одвічна стриманість і усміхненість обертається проти нас: запалюється трійчастий нерв, «парадне» обличчя раптом зникає, а на його місці утворюється спотворена болем гримаса. Виходить, стримуючи свої агресивні імпульси, мило розмовляючи з тими, кому насправді ми із задоволенням би врізали, ми «даємо ляпас» самі собі.

Банальний біль в горлі – і той іноді має психологічні передумови. Хто з нас в дитинстві не хворів на ангіну або ГРВІ напередодні контрольної з математики, якою ми були «ситі по горло». А хто не брав лікарняний через те, що на роботі нас «брали за горло»? Але, перш за все, про психосоматику можна думати, якщо проблеми з горлом – хронічні, мало піддаються як лікуванню, так і поясненню. Вони нерідко мучать тих, хто хоче, але з якихось причин не може висловити свої почуття – «наступає на горло» собі і «власній пісні». А ще тих, хто звик мовчки зносити образу, «ковтати» її. Цікаво, що часто такі люди здаються оточуючим холоднокровними і байдужими. Але за зовнішньою холодністю нерідко ховається бурхливий темперамент, а в душі – вирують пристрасті. Вирують, але не виходять назовні – «застряють в горлі».

Зрозуміло, не завжди хвороба є буквальним втіленням якоїсь фрази. І не кожен нежить – обов’язково знак долі, не все так однозначно. Звичайно ж, при будь-якому захворюванні, перш за все, необхідно звернутися до лікаря відповідного профілю і ретельно обстежитися. Але якщо недуга погано піддається лікуванню, самопочуття погіршується на тлі стресу або конфлікту, то варто задуматися, чи не є ваші проблеми зі здоров’ям наслідком невідреагованих емоцій, пригнічених образ, переживань або страхів. Чи не змушують наші невиплакані сльози «плакати» наше тіло? Розібратися в цьому може допомогти психотерапевт.

Сергій Новіков: «Іноді лікарі, що займаються проблемами тіла, все-таки направляють пацієнтів на психотерапевтичне лікування (ще рідше пацієнти самі приходять до розуміння необхідності звернутися до психотерапевта) і тут ми стикаємося ще з однією проблемою – пацієнт починає боятися, що його визнають божевільним. Саме через цей страх багато не доходять до лікаря. Це побоювання абсолютно не виправдано: психотерапевт – це лікар, який може працювати і з абсолютно психічно здоровими людьми. Ті люди, які все ж змогли переступити через свій страх і прийти в кабінет психотерапевта, починають працювати над собою, починають вчитися бачити, аналізувати і вирішувати свої проблеми, стають тими самими «щасливими пацієнтами», які позбулися «невиліковного, хронічного захворювання». Зв’язок між тілесним і психічним незаперечний, і тільки гармонія між цими двома складовими нашого здоров’я може зробити людину по-справжньому здоровою».

Джерело