ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Середньостатистична дівчинка не хоче бути самотньою. Вона хоче мати коханого чоловіка, в ідеалі – відвідати з цим чоловіком РАЦС, народити йому дітлахів, а краще двох і жити довго щасливою і дружною сім’єю.

Про що думає пересічний хлопчина, десь років до двадцяти п’яти? Хоч тут і так зрозуміло, але даю підказку. Адже не дарма фразу «ще не нагулявся» застосовують набагато частіше саме до чоловіків.

Хлопчаки – як вітер. Ні, їм, напевно, теж хочеться мати дівчину, але краще – декілька, а вже про те, щоб піти до РАЦСу чи народити діток то взагалі, здебільшого, мова навіть не йде.

Але минає п’ять років. Або сім. Або десять. І все змінюється. До хлопчиська раптом приходить розуміння того, що дівчата, які чергуються з калейдоскопічною частотою, це, звичайно, весело, але… вимагає занадто вже великих витрат – і навіть не стільки матеріальних, скільки моральних. Тому що поки ще звабиш, поки пройдеш весь цей ритуал напівшлюбних танців до ліжка… а в підсумку –  все майже одне і те ж.

І адже це ж ще треба встати і когось шукати. Навіщо? Заради cексу? Смішно. Дуже смішно. Це все з віком стає і складно, і лінь. Тут і приходить усвідомлення того, що ця сама свобода, яку хлопці так бояться втратити в молодості, насправді та ще повія.

За тридцять і вільний – йди куди хочеш. Але йти – нікуди. Ну що робити – піти в шинок і там сидіти, дудлити там пиво чи інші напої і видивлятись? Або на сайт знайомств? А потім вмовляй її, ходи на прогулянки – а воно треба, воно буде того вартувати?

За тридцять і вільний – роби, що хочеш. А робити, як виявляється, нічого. Особливо вечорами. І сидиш, шкрябаєш потилицю, втупився в телевізор і згадуєш, хто ще там в записній книжці – і або зайняті вже, або все це було і було, і більше не хочеться.

І доходить раптом до вчорашніх хлопчаків, що ігри в ліжку кожен раз із свіжої пташкою – це, звичайно, непогано, але… набридло, та й пташку цю теж треба десь взяти.

* * * * *
А ти вже, злегка побитий життям, просто хочеш більше спати і в тебе, поки що рідко, але вже болить десь в районі спини.

І навіть не це головне – вже хочеться, щоб хтось просто зварив тобі той самий борщ, смачний, додав до нього сметанки і дивився, посміхаючись, як ти, голодний, який прийшов з морозу в теплу квартиру, сидиш і наминаєш його за обидві щоки. І до біса обридлі пельмені, давно скам’янілі в морозилці.
А потім щоб хтось приніс тобі чай.

І щоб потім за тобою прибрали чашку і тарілку і не довелося би їх мити. І річ навіть не в тарілках, і не в борщі, а в тому, що хочеться прийти в квартиру, в якій хтось чекає. У квартиру, де твої сорочки самі з’являються чистими і прасуються, де твою постіль уже хтось застелив і немає на підвіконні сантиметрового шару пилюки.
У квартиру, де просто тепло і затишно.

І приходить раптом розуміння того, що той самий cекс, за яким ти гнався, тепер регулярніший не у тебе, а у твого одруженого приятеля. Тому що тобі його, цього cексу, ще треба пошукати, а у приятеля – та ось він, завжди під боком. І нехай його дружина не так вже ідеальна і зовсім не модель, і у неї з’явилися боки і животик, але вона просто поруч.

І з’ясовується раптом, що одружуватися, особливо немає з ким.
Молоденькі пташки все більше дивляться в бік таких же молодих кавалерів (які потім, “не нагулявшись», залишать їх з дітьми), та й на біса ти, старий тридцятип’ятирічний чорт, з першою сивиною в волоссі, здався молодий дівчині?

Ну був би ти хоч безмірно багатим, мав би хоч джип і купу грошенят…
Так ні ж, ти – ну зізнайся! – абсолютно середньостатистичний, ходиш на роботу з дев’ятої і до шостої з понеділка по п’ятницю, і зарплата твоя така ж, середньостатистична. І ти розумієш: якщо створювати сім’ю, то щоб вам прожити нормально, твоя жінка також повинна працювати, а якщо ти і потягнеш усе сам, то з великими труднощами.

Ні, молоді півники, на яких дивляться молоді курочки, так само бідні, як і ти, але у них, у цих півників, є головний і незаперечний плюс: вони молоді. А ти вже не дуже.

І ти починаєш придивлятися до тих старших мадам. Вони теж хороші і витримані, як вино, вони точно знають, як варити той самий борщ, і …

І ось тут-то чекає головна біда. Вони, жінки старшого віку, вже занадто «просвітлені», щоб просто бути з тобою. Просто тому, що ти – це ти.

Вони вже хильнули горя в цьому житті, вони вже розлучилися  перший раз і тягнуть на собі своїх дітей, і головне – вони дуже добре розуміють вже, що сім’я – це не тільки легкість буття, а й сорочки, і шкарпетки, і пилюка на підвіконні; і що чоловік поруч – це ще одна турбота.

А турбот, крім чоловіка, у жінки вистачає і так. Особливо, якщо є діти.
І вони вже не дивляться на те, який ти гарний і балакучий, вони дивляться, що ти можеш дати їм за турботу про себе і за той самий борщ.
А ти ж аніскілечки, якщо подумати, не можеш дати.

Зарплату? Не сміши. Ти – середньостатистичний, вона – теж, а тому заробляє не менше за тебе (а іноді і більше), а тому від цього союзу виграєш тільки ти: себе вона і без тебе забезпечить, тільки тепер у неї додасться домашніх турбот, тому що історично так вийшло: робота по господарству – вона завжди жіноча.

І те, що вона раніше могла відкласти на потім або не робити зовсім, тепер доведеться робити, тому що ж є ти зі своїми борщами і сорочками, які потрібно для тебе прасувати .

Секс? Кумедно. Тільки вона сексуально розквітла, її бажання тільки посилюються, а ти – потихеньку згасаєш і тепер тобі ледачого разу в тиждень – цілком достатньо для того, щоб відчувати себе спокійно.

Але його недостатньо для того, щоб всю решту часу доглядати за тобою.

Ти, так би мовити, «з руками»? А скільки в тій квартирі потрібно рук? Це ж тобі не будинок в селі. Та й правда, що «руки золоті»? Або тебе треба просити зо десять раз, поки ти заб’єш той самий, горезвісний цвях? Ну ж бо, зізнайся.

Чоловіка в будинку, який захистить її від життєвих проблем? Та ви що?!
Вона отримає, найімовірніше, лінивця з пузом і в стареньких штанях.

Ось і виходить замкнене коло, якщо добре подумати, що ти, одружившись, отримаєш борщі, сорочки і турботу про себе, а вона… зайву роботу в будинку і, за великим рахунком, ще одну дитину. Тільки дорослу.

І вона це прекрасно розуміє. І тому придивляється до тебе набагато більше, ніж ти до неї.

«Ми вибираємо, нас вибирають, як це часто не збігається…» (с)

* * * * *
Так ось – я зрозуміла, що чоловікові у віці «за тридцять» сім’я набагато більш необхідна, ніж жінці в такому ж віці.

Так, людина – істота парна, це безумовно. І всі ми хоч десь, в душі, але боїмося бути самотніми. І жінки теж бояться. Але часто тверезий погляд на потенційного «чоловіка поруч» і те, що він в життя жінки принесе, переважує цей страх. І крім того, у жінки найчастіше в цьому віці є діти. І вони – з нею. А у чоловіка – що?

І саме чоловікам у віці «за» сім’я потрібна, як ніщо інше.

І саме чоловіки, від самотності, найчастіше починають спиватися. І опускатись на саме дно.
Ні, мова зовсім не йде про маргінальність, просто все стає якимось не особливо потрібним, та й просто не має особливого сенсу. Домагатися чогось – навіщо? Заради кого або чого?

Та й особливо доглядати за собою вже стає якось непотрібно.

Поставте поруч десять середньостатистичних жінок без чоловіків у віці близько сорока і десять таких самих середньостатистичних чоловіків без дружин – і все зрозумієте самі.

Просто так було і так завжди буде: чоловіка створює жінка.
І не просто створює – саме жінки в результаті доглядають за чоловіками і саме вони, жінки, найчастіше тримають чоловіків «на плаву».

А тому, хлопці, просто зараз відірвіть дупи від канапи і йдіть поцілуйте дружин. Ну ті хлопці, у яких вони, дружини, є. А іншим – що ж, іншим дай Боже знайти свою половинку.

Джерело