ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

По-перше – хлопчика ніхто і ніколи не знайде в забутому богом і людьми селі. По друге – Ніна Микитівна, виростила Христину, старенька любить її до цих пір, і ніколи не відмовить у допомозі.

Свого часу, мати Христини вигнала няню, запідозривши що Ніна крутить шури-мури з її чоловіком. Всі ці роки, Христина таємно спілкувалася з нянею, періодично допомагаючи бабусі. Як би там не було, але няня була їй ближче рідної матері, яка вже давно розлучилася зі своїм чоловіком, і жила своїм життям.

Жінка зупинилася біля великого супермаркету, і купила все необхідне для малюка. На щастя, дитина виявилася спокійною, і особливих турбот не приносила. Вони зупинялися лише в невеликих селах. Жінка перевдягала дитину, і заварювала суміш для годування.

Через три дні, Христина зітхнула з полегшенням. Вона нарешті завершила свою подорож. Жінка ніколи не була в тутешніх місцях, тому з труднощами знайшла стареньку хату, в якій жила її няня.

– Христя! Золотце моє! Що ж ти не попередила? – вигукнула жінка. – Чия це дитина у тебе? – запитала стривожено.

– Мія, звичайно ж! Чия же ще? – засміялася Христина, і поцілувала стару.

Погостювавши пару днів, жінка зібралася їхати назад.

– Ніна Микитівна, я тільки вам одній можу довірити свого малюка. Впораєтеся з ним? – запитала Христина.

– Впораюся. Куди мені подітися? Ти мені як дочка рідна, а Саша, буде онуком. Поясни, чому ти мені не кажеш мені правду, що у тебе сталося? – стривожилася стара.

– Потім. Все потім розповім. Ось гроші, на перший час вам вистачить з Сашенькою, а потім і я приїду, – жінка спробувала посміхнуться, але замість цього, у неї вийшла якась гримаса.

Христина їхала зі сльозами на очах. Як не дивно, але за ці дні, вона прив’язалася до малюка. Зараз, необхідно було залагодити всі справи вдома, а потім, можна і малюком зайнятися. У жінки були думки, виїхати з ним назавжди за кордон. Але для цього, потрібні були документи.

Побачивши, що її будинок оточений поліцією і репортерами, Христина зрозуміла, що закордон скасовується. Як виявилося, її впізнали по камерам спостереження, які були встановлені біля аптеки. Відпиратися було безглуздо.

– Громадянка Соловйова! Виходьте з машини! Не робити різких рухів, руки на капот! – кричав хтось у рупор.

«Ось і все. Що ж буде з Сашою?» – встигла подумати жінка, виходячи з машини.

Слідчий, вже другу годину допитував її.

– Христина Валеріївна, ви серйозна жінка. Ваш батько шанована людина в місті, пошкодуйте хоча б його! Скажіть, куди поділи дитину, і ми спробуємо допомогти вам!

– Я ж сказала. Вирішила помститися колишньому чоловікові. Взяла малюка, якого мати безвідповідально залишила одного на вулиці, і подарувала циганам. Це все. Мені більше нема чого додати, – спокійно промовила жінка.

– Яким циганам? Де ви їх знайшли? – втрачав терпіння слідчий.

– Звідки мені знати? Зустріла на вокзалі, на вигляд ніби пристойні люди. Ось і вирішила, зробити їм приємний подарунок!

– Ви знущаєтеся? Так?

– Що ви? Як я можу? – посміхнулася жінка. Вона була спокійна за Сашеньку. Адже ніхто навіть не здогадується, що він у Ніни Микитівни.

– Добре. Зараз увійде ваш батько, може він вплине на вас. У мене вже немає сил! – сказав чоловік, і вийшов з кабінету.

Через кілька хвилин, в дверях з’явився батько Христини. Чоловік сильно змарнів за ці дні, і якось різко постарів.

– Доню! Ну що ж ти наробила? Чому зі мною не порадилася?

– Тату, я ні про що не шкодую! Ти ж сам навчав мене, що не можна дозволяти принижувати себе. А ці люди, Валера з Ольгою, дуже образили мене. Причому, без жодного приводу. Я всього лише вчинила з ними, як вважала за потрібне!

– Це зрозуміло. Ти молодець, здорово помстилася. Віддай їм дитини, і я відразу витягну тебе звідси. Я вже домовився!

– На жаль, я не знаю де малюк. Я слідчому всю правду розповіла, – незворушно сказала Христина.

– Ось же уперта! Вся в мене! – сказав батько, і вийшов з кабінету.

Завдяки зв’язкам батька, Христину визнали неосудною, і відправили в психіатричну клініку. Вона бачилася на суді з Ольгою. Жінка буквально посивіла від горя, і благала віддати дитину.

«Ти ж не безплідна, як я? Народиш собі ще кількох, які проблеми?» – крикнула їй Христина. Жінці не було шкода її. Вона до цих пір пам’ятала слова Ольги, пам’ятала, як вона ображала і принижувала її незаслужено.

Через десять місяців, Христина була на свободі. На жаль, батько не дочекався повернення дочки. Тепер, її ніщо не тримало в цьому місті. Жінка розпродувала потихеньку майно, і зробила документи для себе і Саші.

Христина зупинилася біля будинку Ніна Микитівни. «Як вони там? Чи все у них нормально? А раптом з жінкою щось сталося за цей рік?» – турбувалася вона.

Раптово, відчинилися ворота, за якими стояла її няня з Сашком на руках. Малюк дуже виріс за цей час, і був точною копією свого батька.

– Сашенька! Мама приїхала! Радість то яка! – вигукнула Ніна Микитівна.

Малюк посміхнувся, і простягнув ручки до Христини. Жінка взяла його на руки, і розплакалася. «Малюк, нарешті ми разом!»

– Христя, я ж думала, що більше не побачу з тобою. Дуже боялася за Санечку, – тихо промовила няня. – Рік тому, я читала про тебе в газетах. Та нічого, не мені тебе судити. Мабуть, сильно вони дістали тебе, раз пішла на таке!

– Так, дуже сильно. Ну нічого, тепер у нас все буде добре! – посміхнулася жінка.

– Куди ж ти подаси? Залишайтеся з Сашком у мене! Тут вас ніхто не знайде, – сказала стара.

– Я б з радістю, але Саші потрібна цивілізація. Спочатку, хотіла виїхати з сином за кордон. А тепер, вирішила купити будинок біля моря, відкрити маленьке кафе, і жити спокійно. До речі, тепер мене Діана звуть. Вирішила як то кажуть, почати життя з чистого аркуша.

– Нехай Господь простить тебе, і благословляє вас з Сашенькою, – заплакала старенька.

– Ніна Микитівна, поїхали з нами? Будь ласка! Вас нічого не тримає тут. Будемо жити разом, біля теплого моря.

– Христя, дівчинка моя! Дякую рідна! Звичайно, я поїду. Не хочу залишатися одна, та й до малого звикла дуже. Люблю його, як рідного онука!

– Здорово! Значить збираємося, і через кілька днів вирушаємо на зустріч новому життю.

Христина притулилася до няні, і згадала дитинство. Ніна Микитівна, як зазвичай, гладила її по голові, і заспокоювала. «Все у тебе буде добре, дитинко» – шепотіла вона.

Автор – Мілана Лебедьева

Джерело