“Забирай валізу і до побачення! Не для того ми тебе з батьком народили і виховували, щоб об тебе мужики ноги витирали”
Хороша дівчинка, єдина дочка, батьки давали їй найкраще – від одягу до освіти. Настя добре вчилася і «правильно» себе поводила. Інститут закінчила на бюджетному відділенні з відзнакою, відразу після закінчення її запросили у велику компанію з високою зарплатою. Ось тоді все і почалося.
На новій роботі вона познайомилася з Сергієм. За її розповідями цукерково-букетного періоду і не було. Через тиждень після знайомства Сергій запропонував Насті переїхати до нього. Він оендував квартиру недалеко від роботи, а Настя з дому добиралася з двома пересадками. Можна було поспати зайвих півтори години, але з однією умовою: оплачувати квартиру навпіл. Дівчина погодилася і переїхала.
Відносини між молодими людьми були теплими. Сергій дбав про Настю, зірок з неба не обіцяв, не часто говорив, що вона йому подобається. Емоційно він був холодний. Але для Насті це були перші серйозні стосунки в її 22 роки.
Про шлюб мова взагалі не йшла. Настя соромилася запитати, та й не дуже потрібен цей штамп в паспорті. Зараз півсвіту живуть в цивільному шлюбі і нічого страшного.
Але ось батьки! Коли вони дізналися в якому становищі знаходиться їхня дочка, вважають, що гірше приниження вони не відчували за все життя. Співжиття, розділ оплати і спільного бюджету молодих навпіл, ceкс без зобов’язань – все це шoкувало людей, вихованих в пуританських традиціях колишнього СРСР.
Вони жaхалися тому, що їх дівчинка, їх «квіточка», їх надія на старість так легко проміняла їх на якогось малознайомого і хамського мужика!
У якийсь момент мати з батьком вирішили, що вони зможуть молодих переконати одружитися, щоб жити як люди в законному шлюбі. Для цього був призначений день оглядин, і планувалося, що за святковим столом вони навчать уму-розуму молодих людей, як треба правильно життя починати. Але Сергій не прийшов. На столі стояли вишукані салати, а в духовці підсихало гаряче.
– Тату, я ж кажу, у них терміновий проект «горить». На роботу навіть у вихідні викликають!
– Нам такий зять не потрібен! – сказав суворо батько. – Якщо тобі подобається такий чоловік, значить ми не вселили тобі поваги до себе – ні як до особистості, ні як до жінки!
Настя говорила щось про мінливий світ, про відсталість поглядів, про те, що нічого страшного не відбувається і вона як і раніше любить своїх батьків. Але вони були непохитні. Вирішивши її провчити, сказали, що спілкуватися більше з нею не будуть.
Дівчина в сльозах йшла з дому в той вечір, з любов’ю до батьків в серце, але з упевненістю, що самостійність треба відстоювати.
Дзвінок від сусідки батьків здивував Настю.
– Настуню, здрастуй. Ти тільки не хвилюйся! Тато твій захворів, в лікарні він. Мама теж хворіє, але з останніх сил тримається. Бачу, що їй важко. Я пропонувала їй тебе покликати, але вона категорично відмовилася. Ось сама, за власною ініціативою дзвоню. Провідай ти їх!
… Ніна Іванівна, побачивши дочку, підвелася з дивана, а коли в квартиру увійшов Сергій, так і зовсім розплакалася.
Настя допомагала в лікарні батькові після інcyльту, а потім і вдома. Сергій перебував з нею так часто, як міг. Ніна Іванівна, відпочивши від напруги останніх днів, стала почувати себе краще.
Сергій їй подобався, а в очах батька Насті стояли сльози, коли хлопець сильними руками піднімав його, щоб дочка могла змінити постіль.
Більше питання про штамп в паспорті не ставилося.
