- Мам, ти вже своє віджила, дай і нам пожити, квартира ж все одно перейде мені у спадок. Чому б відразу не зробити в ній все так, як ми хочемо? Ми ж тебе не виганяємо, тобі в маленькій кімнаті буде зр
Олена В’ячеславівна вийшла на пенсію. На роботі її з пошаною провели, говорили багато теплих слів і побажань. Залишитися
працювати далі ніхто не пропонував, та й вона сама не хотіла цього. Досить, прийшла пора відпочивати.
Два роки тому не стало її коханого чоловіка. Єдина радість – це її син Олексій. Не п’є, працює водієм у великій фірмі. Ще не одружений,
але начебто хтось є у нього, вона не лізе з розпитуваннями, а сам мовчить, як партизан.
Щоб не нудьгувати на пенсії, вирішила зробити ремонт, оновити шпалери, килими поміняти, перемити кришталь в серванті. Коли
сказала про це синові, той зам’явся.
– Мам, тут така справа… Одружитися я надумав, жити у нас будемо, квартира трикімнатна, місця всім вистачить. Весілля в кафе
будемо святкувати, гроші у мене є, назбирав. Так, що поки почекай з ремонтом, Інна по – своєму може захоче переробити квартиру.
Олена В’ячеславівна застигла від подиву. Інна, весілля, разом жити будуть… Оце новини.
– А чому ж ти не знайомиш мене з майбутньою невісткою? Справа рухається до весілля, а я нічого не знаю, ну ти даєш, синку ..
– Мам, в суботу Інна прийде до нас, приготуй що-небудь смачне, як ти вмієш.
Ну, що ж, син дорослий вже, треба влаштовувати йому особисте життя. Нехай живуть, а вона допоможе, чим зможе.
Зайшовши в квартиру, Інна оглянула Олену В’ячеславівну з ніг до голови.
– Ой, а Ви не така стара, як я уявляла. Яка мила сукня, це ще з 80-х років, напевно? Зараз, до речі, мода повернулася на них.
Олена не знала, що їй відповісти. Сукня була майже нова, пару років тому купувала. Інна була невисокого зросту, блондинка, з чіпкими
очима. Вона відразу пішла оглядати кімнати.
– Так, сервант ми приберемо, кришталь теж, фу, яке міщанство… На підлоги ламінат постелимо, килими викинемо. У ванній теж ремонт
треба, кабіну душову хочу.
— Олено В’ячеславівно, це Ваша кімната? Велика, світла, нам під спальню добре підійде, а Ви можете в маленьку кімнату
перебратися, навіщо Вам стільки місця?
Олена В’ячеславівна оніміла від шквалу емоцій.
– Дорогенька Інно, це ж на яких таких підставах Ви тут розпоряджаєтесь? Ви купували цю квартиру, чи вкладалися? Ви взагалі ніхто
для мене. Без моєї згоди Ви все тут повирішували, значить?
– Олексію, ну я ж казала, що твоя мама буде проти мене, я так і знала. Ну як ми будемо жити в цьому несмаку, якщо не зробимо
ремонт?
– Мам, ну Інна ж права, ми сто років ремонт не робили, і цей сервант з кришталем давно пора на звалище. Ми хочемо жити в красивій і
сучасній квартирі.
– Значить так. Не ти цей сервант купував, не тобі і викидати. Хочете красиву, сучасну квартиру – йдіть заробляйте і купуйте, і робіть
там, що хочете. Це моя квартира, і розпоряджатися нею я не дозволю!
– Мам, ти вже своє віджила, дай і нам пожити, квартира ж все одно перейде мені у спадок. Чому б відразу не зробити в ній все так, як ми
хочемо? Ми ж тебе не виганяємо, тобі в маленькій кімнаті буде зручно, все під рукою. Зате в старості буде кому склянку з водою подати,
ми з Інною тебе не покинемо.
– Віджила, значить я своє… Та хто ви такі, вирішувати за мене? Я ще не така стара, мені ще жити і жити, і я буду жити так, як я хочу, а не
ви. На цьому розмова закінчена.
Олена В’ячеславівна пішла до себе в кімнату. У неї піднявся тиск, і паморочилося в голові. Вона випила все необхідне і прилягла. У
сусідній кімнаті вона чула розмову на підвищених тонах. Перед тим, як двері зачинилися, вона почула: “Гримза”! Це Інна так з нею
попрощалася.
Олексій прийшов на наступний день за своїми речами. У нього був дуже незадоволений і ображений вигляд.
– Ну все, матусю, залишаю тебе в твоїй дорогоцінної квартирі, роби що хочеш. Ми з Інною будемо орендувати квартиру, нехай тобі
буде соромно.
Олена В’ячеславівна провела його до дверей, і помахала рукою. Ніколи вона не думала, що почує такі слова від єдиного сина. Все
своє життя вона присвятила чоловікові і синові, а тепер ось таке до неї ставлення. Добре, що батько цього не чує.
На весілля син її не покликав, та й вона сама не пішла б. Зробила ремонт, перемила кришталь, і поставила на місце, в сервант. Нехай
це вже не модно, застаріло, але їй так подобається, цей сервант дорогий і цінний для неї, як пам’ять, і ніхто не посміє командувати в її
квартирі!
Через півроку син з’явився з валізою.
– Мам, Інна знайшла собі іншого, багатший, сказала, що з їй не по дорозі зі мною. А я так її кохаю, не знаю, що мені тепер робити.
– Жити, Олексію, своїм життям, а не за вказівками інших. Заробляй і відкладай гроші на свою власну квартиру. Цю квартиру я
переписала на племінника Михайлика, який має трьох дітей, і він про це не знає. А я буду жити далі, як мені подобається, і ніхто не
посміє командувати тут.
Олексій тільки тепер зрозумів, що сильно образив матір, але вибачення не просив. Він вважав, що матір зруйнувала його сімейне
щастя. Але Олені В’ячеславівні було все одно, що він думав.
Прийшла пора пожити і для себе!
Автор: канал “Зaмітки oптимістки”.
Фото ілюстративне.
