-Мамо, прошу, це всього лише на 2 місяці, – Олена благально дивилася на маму, сподіваючись, що та ще змінить своє рішення і залишиться з дітьми, поки Олена поїде на заробітки в Польщу.
За вчительську зарплату Олена і діти ледь виживали. Хлопці росли, Олена намагалася дати їм все, що могла, та навчальний рік закінчила з величезними боpгами.
Подруга кликала в Польщу на збирання ягід. Олена б залюбки, та з ким дітей лишити. Єдина надія – рідна матір.
Рішення щодо майбутнього зятя Віра Андріївна прийняла ще 15 років назад, коли дочка оголосила, що заміж збирається.
Старший на 7 років, без роботи і планів на майбутнє. Звичайно ж, такого зятя майбутня теща не прийняла.
-Кине він тебе, навіть не сумнівайся.
Сповнилися материні слова через 6 років подружнього життя, в якому два синочки народилися.
Відтоді Олена сама, а мама її весь час пиляє:
-А я ж тобі казала. Що вибрала, те і маєш. Не буду сидіти з дітьми і крапка.
І знову складне рішення. Олена взяла слухавку, подзвонила подрузі, повідомила, що поїздка відміняється, оскільки дітей нема з ким залишити.
Світлана, подруга ще з дитинства, з розумінням поставилася до рішення Олени, адже знала цю ситуацію ще з самого початку.
-Подруго, ти хоча б лотерейний квиток купи, може хоч там тобі всміхнеться доля, – пожартувала Світлана, та на душі їй було дуже прикро за Олену. Дівчина і справді не заслуговувала на таке життя.
Через тиждень Олена знову подзвонила подрузі:
-Знаєш, а я таки купила лотерейний квиток. Виграла не багато, але вистачить, щоб з боргами розібратися.
-А далі що будеш робити, Оленочко?
-Поки що не знаю, та знаю, що Бог не залишить мене. У мене є два крила, два ангела – мої діти.
