– Марино, – обурилася свекруха, – а що вона тут робить? Я ж просила, щоб ти не зіштовхувала мене зі своїми родичами. Невже важко проявити повагу до батьків свого чоловіка, які вас годують, поять і утр
Добре, коли молодій сім’ї допомагають стати на ноги батьки. Удвічі добре, якщо допомога йде з двох сторін. Тут, правда,
важливо не затриматися на етапі, коли дорослим вже дітям, потрібна допомога. Але іноді так буває.
– Коли ми зібралися одружитися, – каже Марина, – мої мама з батьком ще працювали, у тата від його батьків була невелика
квартирка, він її продав, додав грошей і купив квартиру побільше, власне ось цю двушку, в якій ми і живемо.
У квартирі, яку купили за дуже вигідною ціною, довгі роки жив самотній чоловік, який випивав, убита вона була в мотлох,
тому і потрібен був грунтовний ремонт. Аж до заміни комунікацій.
– Батько зітхнув, – згадує Марина, – але сказав, що будемо робити. Він розраховував і на допомогу батьків мого чоловіка
Михайла.
– Квартира на твоїй доньці, – відповіли свати, – наш син до неї ніякого відношення не має, вкладатися нам сенсу немає
ніякого. А раптом розлучаться?
– Гарна позиція, так? – обурюється Марина, – Міша теж батьків не зрозумів. Грошей у нас своїх практично не було: я –
вчорашня студентка, чоловік – молодий фахівець. Мої батьки допомогли і з ремонтом теж, тим більше, що батько багато
чого робив сам, своїми руками.
Свекруха, до речі, ремонт в квартирі молодої сім’ї ходила тільки критикувати: плитка покладена недостатньо рівно,
штукатурка стін – не ідеальна, ламінат в кімнатах – найдешевший.
– Зрештою моя мама її просто відбрила, – згадує Марина, – і в досить грубій формі. Маму я розумію: вони з останніх сил
старалися, але квартира стала придатною для життя, я вже мовчу про те, що перші півроку після того, як ми з чоловіком
одружилися, ми у моїх батьків і жили.
Відносин свати не підтримували, навіть в гості молоді змушені були кликати їх окремо. Це напружувало, добре хоч самі
намагалися між собою обходити гострі кути і не дозволяти ситуацій з родичами впливати на світ в їх маленькій родині.
– Рік-три вдавалося лавірувати і не сваритися з чоловіком, – каже Марина, – а потім все одне до одного сталося і почало
розсипатися.
Батьки дівчини вийшли на пенсію, у батька різко погіршився зір, Марина народила сина і сіла в декретній відпустці.
– Чоловіка спочатку скоротили, – каже вона, – а потім, коли він шукав роботу, він потрапив в аварію на машині з приятелем.
Дитині півроку, чоловік в гіпсі вдома, лікарняних немає, зарплати теж. Сидіти з сином в декреті замість мене він не може, за
ним я зараз за самим доглядаю, як за маленькою дитиною.
Ось тут начебто на допомогу прийшли свекри: стали возити продукти, грошей підкидали.
– Мама моя до нас часто не могла заходити, – говорить молода жінка, – у неї батько на руках, але одного разу зайшла, а тут
були батьки Михайла. Сталася дуже негарна ситуація.
– Марино, – обурилася свекруха, – а що вона тут робить? Я ж просила, щоб ти не зіштовхувала мене зі своїми родичами.
Невже важко проявити повагу до батьків свого чоловіка, які вас годують, поять і утримують?
Михайло став на сторону своєї мами, мама Марини пішла в сльозах.
Я не витримала, – визнає Марина, – коли мама пішла, я все визловила і чоловікові, і свекрусі. Що так, мої батьки не
допомагають нам зараз матеріально, але був час, коли саме вони нам купили і відремонтували квартиру.
– Ой, що там відремонтували, – підняв на сміх заслуги тестя з тещею чоловік Марини, – все криво, та косо.
– І проте, – відповіла дружина, – ти тут вже 3 роки живеш, а виправити те, що криво і косо так і не зміг. Грошей немає?
Правильно, тоді б і помовчав. А що стосується того, хто кого утримує, так я в декреті, я отримую невеликі, але виплати. Сиджу
я з твоїм сином і онуком твоїх батьків, а раз ти не можеш поки утримувати сім’ю, то хто повинен тебе годувати? Мої батьки?
На честь чого?
– Ти дорікаєш мого сина тим, що він хворий? – істерила свекруха, – Син, завтра наймемо людей і вони перевезуть тебе до
нас. Поки будеш непрацездатний ми будемо утримувати тебе, але не твою дружину, від якої за все добро ми дочекалися
чорної невдячності.
– Забралі на наступний день Мішу до себе, – каже Марина, – Так, чоловік дзвонить, обіцяє повернутися, як тільки стане на
ноги. Тільки я цього повернення не хочу. І на аліменти подам, раз чоловік не може мені платити, то нехай свекри аліменти
виплачують, я дізнавалася, згідно із законом – зобов’язані.
Ось як розсудити, хто правий? З одного боку свекри і чоловік Марини вчинили негарно, дорікаючи тимчасовою допомогою,
знецінюючи заслуги і внесок сватів. А з іншого? Чи красиво вимагати аліменти зі свекрів або дорікати чоловіку, що він не
може утримувати сім’ю в декреті?
Та й до цього не особливо старався: подяки до тестя не виявив, грошей на квартиру і новий ремонт не заробив, повівся по
відношенню до тещі по-хамськи. Або правих тут просто немає?
