ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Сама я вчителька, викладаю англійську мову в школі. Ще й репетиторство маю, тому на життя не скаржуся. Коли син зростав я робила все, аби він здобув гарну освіту і був порядною людиною. Він успішно закінчив школу, а згодом економічний факультет університету. Я пишалась його здобутками.

Згодом син разом з другом відкрив невеличке виробництво. Вони виготовляли обігрівачі, які досить добре купували. Тоді Сергій і квартиру невеличку купив, а з часом зустрів Мілу. А вже за пів року сказав мені, що одружується. Тоді саме пандемія почалась, тож весілля велике не робили.

Невістка мені сподобалась, така скромна і спокійна. Ніколи слова кривого мені не сказала. А ще була гарною господинею, вміла й оселю в порядку тримати, й приготувати смачненьке. А головне - подарувала мені онука. Як я раділа - ви не уявляєте. 

Та минуло кілька років і я почала помічати, що Міла увесь час ходить сумна. 

 - Доню, що сталося?

 - Та нічого, просто Сергій допізна на роботі сидить. Думаю, є в нього хтось.

 - Не може такого бути. Він не такий!

 - Дай Бог!

Наступного дня я вирішила віднести синові вечерю в офіс, та разом з тим глянути, що він там робить. І застала Сергія на дивані з якоюсь співробітницею. Я не могла повірити, що він здатен на зраду. Знаєте, як це, розуміти, що твоя дитина - погана. Я була в розпачі. Та Мілі нічого не сказала.

 - Я не руйнуватиму твій шлюб, бо вірю, що ти помилився і виправишся! - сказала я синові.

Та насправді, йому було байдуже. Я знала, він і далі зраджував. Коли ж почалась війна, виробництво довелось тимчасово зупинити. Сергій сидів дома без роботи. А якось, коли я приїхала до дітей, Міла зізналась, що вагітна знову. Вона так раділа, вірила, що поява дитини врятує їхній шлюб.

Та минуло кілька місяців і сталося те, що досі не вкладається в моїй голові. Якось рано-вранці невістка зателефонувала мені. Я страшенно злякалась.

 - Сергій вчора не повернувся!

 - Як? може десь з друзями зустрівся, або в офіс пішов?

 - Ні, зникли документи, і всі гроші, деякий одяг! Я йому телефонує, але телефон вимкнений.

Насправді тієї миті я страшенно злякалась. Вже думала звернутися в поліцію, коли раптом мені прийшло повідомлення "Мамо, я закордоном, не переймайся."

Мій син втік, аби уникнути мобілізації. Але й це було ще не все, він покинув Мілу. Я поїхала до неї, аби підтримати. Та застала невістку за збиранням речей.

 - Що сталось? Ти куди?

 - Він продав квартиру! Нові власники вже тут були, показали всі документи. Продав, а мене вагітну з сином на вулиці залишив, зовсім без грошей, - захлинаючись сльозами, казала вона.

Я не могла повірити в почуте. Забрала Мілу до себе. Вирішила, що працюватиму ще більше, аби допомогти бідолашній. Та раптом мені зателефонував Сергій:

 - Нащо ти її в наш дім пустила?

 - Сину, як ти так можеш? Це ж мати твоїх дітей!

 - Та ще не знати, чи вони мої. Але я не дозволяю, щоб Міла жила у нас!

 - Сергію, мабуть, немає в мене більше сина, а внуки є!

Я вирішила не спілкуватися більше із Сергієм. Не хочу його знати. Звісно проблема є і вона в тому, що половина моєї квартири належить йому, та доки я жива - Міла з дітьми може не перейматись.

Мені дуже прикро, що довелось піти на такий крок. Але як інакше я могла вчинити? Що мені робити?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.