– Твою матір я не буду доглядати! Від старих людей так смердить, що я квартиру потім не відчищу! – сказала я чоловіку
Просто натішитися не могла, що все так складається
А коли ми нарешті в місто виїхали, навіть дихати стало легше! Я собі пообіцяла, що мене з селом більше нічого пов’язувати не буде. Ну, окрім мами Максима, яка лишилась там жити сама.
Життя було чудесним, аж доки не сталось лихо: у моєї свекрухи знайшли пухлину. То все було не смертельно, операцію їй зробили швидко… Але неправильно.
⁃ Іро, ти ж розумієш, що маму треба забирати до себе? – почав з того часу набридати мені чоловік.
⁃ Чого це ми маємо її забирати? Вона жила там раніше, то нехай і далі так буде. Якщо вона пережила рак, то нічого в цьому світі їй уже не страшно! – намагалась я переводити тему.
⁃ Ти дійсно не розумієш, що це серйозно, чи тільки прикидаєшся? Мама лежача тепер, сама не може нічого зробити! Що це за вибрики взагалі?!
Не хочу я твою маму доглядати, ясно тобі? Чого це я, молода і гарна, повинна твою маму купати і в туалет водити? Ти хоч знаєш, як від старих людей смердить? Таке я у своїй квартирі не допущу. У тебе ж брат рідний є, то нехай він забирає її до себе. Чого тільки я маю страждати?
– Прикрий свого рота, поки не пізно! Сергій матері і операцію оплатив, і подальше лікування! Та ще й нам з тобою гроші скидає. Чи ти забула, як ми у відпустку їздили?
– Та мені якось все одно, чесно кажучи. Як хочеш, а матері твоєї тут не буде!
– То я сам до неї переїду. А перед цим на розлучення подам. Таке тобі підходить?! – гримнув на мене Максим.
Я думала, чоловік жартує, тому посміялась і пішла спати. На ранок виявила, що ні документів його, ні речей уже немає…
Не розумію, як можна було отак мене зрадити?! Він клявся зі мною бути і в щасті, і в радості, хіба він має право отак мене кидати?!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
