– Заміж тобі потрібно, Світлано. – Кому я потрібна_ Зараз всім красунь подавай! В мою сторону мало хто дивиться. А потім чутка про багату спадкоємицю швидко розлетілася по всій окрузі.
Дощ лив третій день. Літо видалося мокрим і холодним. Вулиці були порожні, і лише поштарка, Лариса, бродила по селу.
– Свєтка! Ти вдома? У мене колесо пробило, підсоби мені, – кpичала через паркан.
Світлана не була в захваті від майбутнього виходу на вулицю, але робити було нічого, треба допомогти людині.
– Що це ви в таку погоду працюєте? Завтра б рознесли свої газетки, може дощ вщух би трохи! – вимовила дівчина.
– Скажеш, теж … Я пенсію людям розношу, це тобі не газетки, а гроші! Завези велосипед до себе, а я завтра заберу. Уже ніяких сил немає тягати його по бруду.
– Зайдіть, хоч чаю випийте! Зовсім адже замерзли, – запросила Світлана.
Раніше Світлана жила удвох з матір’ю. Але ось уже рік, як жінки не стало і дівчина залишилася одна на господарстві. Будинок був в аварійному стані, але у самотньої доярки, не було грошей на капітальний ремонт старенького житла.
– Заміж тобі потрібно, Світлано. Причому терміново! – констатувала Лариса, відпиваючи ковток чаю.
– Будинок твій скоро зовсім впаде. Тут господар потрібен, чоловічої руки не вистачає.
– Кому я потрібна? Зараз всім красунь подавай! В мою сторону мало хто дивиться, – зітхнула Світлана.
– Так ти причепурися трохи! Косу розпусти, губи підфарбуй. Ходиш як сіра миша в хустині, – повчала поштарка.
На наступний день, Лариса бігла по селу не помічаючи бруду і калюж.
– Спадщина! Спадщина! – переполохала всіх жителів поштарка, забігаючи до Світлани у двір.
– Чого кpичите як божeвільна? Що трапилось? – злякaлася дівчина.
– Ой, Свєтка! Тут такі справи кояться! – закотила очі жінка. – Телеграма тобі прийшла з міста. Нотаріус викликає до себе, у справі про спадщину!
– Яку спадщину? Ви нічого не плутаєте? – зблідла дівчина. – У мене ж і родичів немає вже …
– Ми теж на пошті довго ламали голову, звідки тобі щастя привалило.
А потім, Маня згадала … Де твоя прабаба? – примружилася Лариса.
– Звідки мені знати? Бабуся розповідала, що її під час вiйни до Німеччини забрали, на якісь роботи. Про неї ж нічого невідомо, числиться як знuкла безвiсти.
– А тепер думай, звідки у тебе може взятися спадок, як не з Німеччини? – Дивно все це …
– Годі гадати нам. Он завтра з ранку їдь в місто і все дізнаєшся!
Лариса мала рацію. Спадщина дійсно було від прабабусі, яка всі ці роки, щасливо жила в Німеччині. Юрист передав Світлані лист, в якому Галина Андріївна, просила прощення у своїх рідних. Як вдалося дізнатися, жінка закохалася в молодого, німецького хлопця. Вона народила йому сина, і вирішила залишитися з ним назавжди. Галина Андріївна залишила онучці рахунок в банку і затишний будинок в Ротенбурзі. Сказати, що Світлана була ошелешена – це нічого не сказати.
Дівчина не могла повірити в свою удачу, все, що відбувається навколо неї здавалося казковим сном.
– Світлана Юріївна, я готовий допомогти вам в оформленні документів для виїзду до Німеччини. Ви можете продати майно і повернуться на батьківщину, або ж залишитися там. Грошей, які вам залишила родичка, вистачить на безбідне життя, – сказав юрист, бачачи збентеження дівчини.
– Дякуємо. Буду вам дуже вдячна! Думаю, я залишуся там, – прошепотіла Світлана.
Чутка про багату спадкоємицю швидко розлетілася по всій окрузі. З тих пір, до Світлани потягнулися женихи з усього села. Дівчині стало смішно і сумно водночас. Адже ще вчора, вона була нікому не потрібна, а сьогодні до її персони занадто багато уваги.
Світлана відразу ж проганяла псевдоженихів, залишилися найстійкіші. Діма – син місцевого фермера, Олег – агроном, і Саша. Перші два хлопця дарували дівчині букети, зізнаючись у любові, і лише Саша, завжди був похмурим і мовчазним.
Одного разу, Світлана вирішила зібрати разом своїх залuцяльників, що б провчити їх.
– Значить так! Я вийду заміж за того, хто зуміє здивувати мене, – промовила дівчина.
В наступний момент, Дмитро став показувати акробатичні фокуси. Хлопець перекидався через голову, ходив на руках, і стояв на голові. Олег теж не відставав. Хлопець збігав додому за гармошкою, і став кричати пісні на все село, показуючи свій музичний талант. Саша нічого не робив, він мовчки стояв і спостерігав за тим, що відбувається.
– Досить! Мені це вже неабияк набридло. Вибачте, але я змушена вам зізнатися – я не маю ніякої спадщини. Бабуся лише передала лист, в якому просила вибачення за те, що не повернулася додому, до своїх дітей, – вимовила Світлана.
– Я пожартувала з приводу грошей і будинку!
Дмитро відразу ж чортихнувся, і вибіг з дому. – Ну ти і штучка! – злo промовив Олег, і пішов тим же прикладом.
За ним тихо вийшов і Олександр. Світлана сіла біля напівзруйнованої грубки, і гірко заплaкала. В той момент, двері відчинилися і в будинок увійшов Саша.
– Я закрив хвіртку за ними, – сказав хлопець.
– Ти? Але чому ти не пішов з ними? Я ж сказала, що у мене немає грошей. Я злиденна, живу в напівзруйнованому будинку! – здивувалася дівчина.
– Я зміг здивувати тебе? Тепер ти вийдеш за мене заміж? – посміхнувся Олександр.
– Насправді, мені не потрібні твої гроші. Я дуже давно люблю тебе.
– Але чому ти мовчав всі ці роки?
– Не знаю … Не наважувався зізнатися. Боявся, що ти відмовиш мені. Коли до тебе потяглися женихи з усієї округи, я зрозумів, що мовчати більше не можна. Потрібно діяти.
– Дурний ти! Зізнаюся чесно – ти мені теж давно подобаєшся! – засміялася Світлана.
Дівчина не залишилася жити в Німеччині. Світлана продала нерухомість за кордоном, і повернулася додому. Адже тут її чекав коханий Сашко, яка ніколи не кине і не зpадить. Адже його любов була справжньою і щирою.
