ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

У тому граді тоді був чоловік багатий і славний на ім'я Африкан, що нечестя еллінського міцно тримався. У нього ж була донька на ім'я Юліянія. Коли вона почала підростати і процвітати красою, розум же і добрі звичаї являти, обручив її собі передчасно, инших женихів випереджуючи, один із царського синкліту на ім'я Єлевсій. Відкладений же був шлюб до літ, на те придатних. Тим часом дівиця, чувши про Христа Євангельську проповідь, увірувала в Нього таємно. Бачивши небо, землю, повітря, море, вогонь, шукала Творця їхнього — і з творіння навчилася пізнавати Творця, як же мовить святий Павло: "Невидиме Його від створення світу думанням про твори стає видимим". І говорила собі благорозумна та діва: "Один є Бог істинний, Йому ж поклонятися належить, ідоли ж бездушні не є богами, але мешканнями бісівськими". І віддалася молитві і читанню писань божественних, повчалася в законі Господньому вдень і вночі, таємно від батька свого, що був великим приятелем бісам, а ворогом християнам. Мати ж її, хоч була також еллінкою, але й християнського благочестя не цуралася, проте до обох була байдужа: ані ідолам ревно не служила, ані ж Христа благочесно не шанувала, і не дбала про те, якої віри тримається донька її. Отож легко було блаженній діві утаїти перед батьком свою в Христа віру, молитві ж і читанню віддаючись, не переймалася тим і її матір.

Маючи ж серце своє, любов'ю Божою сповнене і в благочесті утверджене, думала, як би позбутися нареченого свого й уникнути шлюбного з нечестивим єднання, дівство своє цілим врятувати від ідолопоклонника і тіло чистим зберегти від слуги бісівського. Надходив-бо шлюбний час, послала до Єлевсія, нареченого свого, Юліянія, кажучи: "Не готуйся марно до шлюбу, хай буде тобі відомо, що не хочу іти за тебе, якщо спершу єпархом цього краю не будеш". Це ж свята зробила, думаючи, що неможливо Єлевсію єпаршеськии сан отримати, — і таким чином позбудеться шлюбу з ним. Єлевсій же, любов'ю до неї полонений, почав всілякими стараннями про єпаршеськии сан старатися: то прошенням належним, то великими дарами, то можновладним заступництвом, — просячи у Максиміяна-царя, щоб вшанував його тим саном. І ледве за багато часу і великими маєтками отримав бажане — помагав йому біс. Диявол-бо хотів святої дівиці знищити добрий намір і сприяв Єлевсієві. Коли єпархом був поставлений, зразу до нареченої послав, кажучи: "Радуйся, Юліяніє, що маєш мене — жениха, світлого славою: єпарх-бо я, будь до шлюбу готова". Вона ж бачила, що тим задумом не уникнути сітей його, і відкрила те явно, що довго у серці таїла, і через посланих відповідала йому таке: "Добре, що єпаршества удостоєний ти, але якщо Богові моєму не поклонишся і Йому ж, Якому я служу, Господу Ісусові Христові якщо і ти не послужиш, шукай собі иншої до співжиття, я тебе не хочу, не хочу-бо мужа неєдиновірного мати". Це чувши, Єлевсій дивувався зміні нареченої своєї і розгнівався дуже. І, прикликавши батька її Африкана, питав його: "Чому донька твоя і богів наших відкидає, і мною нехтує?" І сказав йому всі слова її, через посланців принесені.

Африкан же, це чувши, розгубився, дивувався речі несподіваній і не менше, ніж єпарх гнівом на Юліянію запалився: він також богів своїх поганих був великий ревнитель. І зразу повернувся додому, спершу лагідно і по-батьківськи почав доньку свою питати, кажучи: "Скажи мені, доню люба і солодке світло очей моїх, чому відвертаєшся від шлюбу і відкидаєш єпарха?" Вона ж слухати його не мала терпіння, відповіла: "Покинь, батьку: клянуся-бо надією моєю, Господом моїм Ісусом Христом, що якщо Єлевсій спершу віри моєї не прийме, причасником шлюбу мого не буде. Що-бо то є тілом бути з'єднаними, духом же розходитися і ворогувати одне з одним?" Сповнився ж батько нестерпної люті і каже: "Безумствуєш, окаянна, а чи любиш муки?" Відповіла дівчина: "Муки люблю за Христа". Казав батько: "Так мені великих богів Аполлона й Артеміду образила, що звірам і псам дам тіло твоє на поїдання". Відповіла свята: "Чому-бо зволікаєш, хай прийдуть пси, хай прийдуть звірі, і багато мені смертей, якщо зможуть бути за одну, хай будуть — возрадуюся-бо, часто за Христа умираючи і приймаючи від Нього великі винагороди". І знову батько, хитро її ловлячи, покинув лють і любо говорив до неї, просячи і вмовляючи її, щоб послухала його. Вона ж знала инше: надії доброї сповнена, вільними словами говорила: "Хіба і ти подібний до глухих богів своїх, що вуха мають і не чують? Чи не це перше тобі сказала з присягою, що нема мені єднання з Єлевсієм, якщо спершу не погодиться Христові моєму поклонитися?" Батько ж, це чувши, замкнув її в кімнаті. Тоді знову вивів, словами добрими і ласкавими з дітолюбними сльозами схиляв святу до пошанування богів і любові Єлевсія. Мужня ж діва знову возвала: "Не принесу жертви богам, не поклонюся різьбленим, не полюблю Єлевсія нечестивого. Христу єдиному поклоняюся, Христа шаную, Христа люблю". Тоді батько розлютився, взяв її і без пощади, на землю кинувши, за волосся волочив, ногами штовхаючи, — не як батько, але як кат, — милосердя батьківського нітрошки не виказуючи, природну до доньки забувши любов у лютій своїй злості і нестримному гніві. Бив же її доти, поки ж сам не знеміг, і блаженна діва ледве залишилася живою. Після цього послав її до Єлевсія-єпарха, нареченого її, щоб робив з нею, що захоче. Він же, зневажений нею, страшно лютував, гнівом дихав і зубами скреготав на неї, в безчестя то собі немало зараховуючи, що погордувала ним і від любови його відвернулася. Тішився ж вельми, що потрапила в руки його і отримав владу вад нею. І зразу судити її відкрито [єпарх цей] замислив — ніби за нешанування богів, насправді ж помсту творячи за свою від неї зневагу. І, сівши на судищі, звелів привести на випробовування Агницю Христову. Сталося ж, що, коли свята діва Юліянія перед Єлевсія, обручника свого, на суд була приведена і вродою лиця, як зоря, засіяла і всі очі свої на неї повернули, дивуючись красі вигляду її, тоді Єлевсій, як поглянув на неї, зразу вгамував свою лють і гнів у любов перейшов, і не міг спершу ні одного до неї жорстокого слова вимовити, але мирно і люб'язно бесідував — зв'язаний був прагненням краси дівочої. Казав же: "Повір мені, о найгарніша дівчино, що коли вибереш мене собі за мужа, від усіх тяжких мук, що мають тобі бути, звільнишся. Якщо і богам принести жертви не захочеш, не будемо тебе змушувати, лише вияви волю до шлюбу зі мною". На це відповіла Христова Невіста: "Ні одне мене слово, ані мука, ані сама смерть не вмовить пошлюбитися тобі, перш ніж ти не станеш християнином і святого поки не приймеш хрещення". Сказав Єлевсій: "Але і це зробив би, о найлюбіша, якщо не боявся б царського гніву. Коли-бо цар довідається, то не лише великий цей сан, але зі саном і життя мені забере". Сказала свята: "Якщо ти царя свого смертного, тимчасового і такого, що над тілом лише, а не над душею владу має, оце боїшся, а я ж маю Царя безсмертного, що всіма царями володіє і кожним диханням та душею володарює, то чи не маю боятися? І з ворогом Його як подружнім маю поєднатися союзом? Якби хтось із твоїх рабів оженився з ворогом твоїм, чи благоволив би ти і не розгнівався би на раба твого? Не зваблюйся-бо ані не вигадуй, сподіваючися вмовити мене. Якщо хочеш, приступи і ти до Бога мого, якщо ж ні, — убий мене, у вогонь вкинь, ранами зрань, звірам віддай, які схочеш, наклади на мене муки, — я ж тобі не підкорюся. Ти-бо мені мерзотний, і подружжя твоє мені — як з бісами дружба, і шлюб твій як гріб смердючий, покладений перед очима моїми". Коли це почув Єлевсій, зразу в ньому до вогню любови додався вогонь гніву, і весь вогненний з лиця виглядав, і люттю палав — така-бо є любов, коли буває зневажена і погордована. Звелів же її оголити і простягти, за руки і ноги шнурами зціпивши, і бити її сухими жилами та прутами жорстоко. І бита була свята шістьма воїнами довгий час, поки змучилися ті, хто били. Вона ж, хоч і немічним посудом з природи була, мужньо терпіла. Звелів же єпарх зупинитися воїнам від биття, сказав до неї: "Це, о Юліяніє, початок мук твоїх, незрівнянно більші чекають на тебе, якщо не принесеш жертви великій Артеміді". Мучениця ж краще могла терпіти завдані рани, аніж слухати Єлевсія, що сподівався її схилити до волі своєї, — тож відповіла: "О безумче, справді і нерозумний, чому далі не мучиш мене? На що ще сподіваєшся? Готова я муки терпіти більші, ніж ти мене мучити". 1 повішена була свята за волосся, і висіла дня частину немалу, що і шкіра голови від тіла відстала, і лице з місця свого зрушилося вгору, і брови вище чола відтягнулися. Єлевсій же, — це щось від любови в ньому до неї ще було, — маючи надію, вмовляв її словами благими, щоб пощадила себе, і багато ласкавого і прохального сказав. Коли не зміг нічого, більше розлютився і звелів залізними дошками розжареними сильно обпалювати боки її, і підпалювати пахи її і пекти її сильно. Тоді, знявши з мучилища, зв'язав руки її назад і якимсь гострим залізом протяв її стегна, і в темницю вкинув її ледь живу.

Лежала ж свята у темниці, на землю кинута, воззивала до Бога, кажучи: "Господи, Боже мій Всемогучий, Нездоланний у силі і міцний у ділах, забери від мене скорботу цю і від хворіб, що обступили мене, вибав, як же Даниїла від левів, Теклю від вогню і звірів. Батько мій і мати моя залишили мене, але як колись Ілля, через море втікши, зберігся, — ворогів же його в морі Ти потопив, так і мене нині охорони. Єлевсія, що підняв проти мене боротьбу, а з ним і сатану, що намагається перешкоду мені зробити, знищ, Царю непереможний". Коли це говорила до Бога і ще молитва в устах була, ворог невидимий видимо до неї, перетворившись в ангела світлого, прийшов і сказав: "Терпиш, о Юліяніє, тяжкі муки, тяжчих же багато і справді нестерпних приготував тобі Єлевсій. Ти ж, коли виведена будеш, принеси жертву зразу, не можеш-бо сильних мук лютости більше стерпіти". Свята ж спитала: "І хто ти є?" Диявол відповів: "Ангел я Божий, і тому, що багато опікується тобою Бог, через те послав мене до тебе, хотівши, щоб ти підкорилася єпархові і не загинуло тіло твоє, великими муками знищене. Добрий серцем є Господь і простить тобі те через великі немочі зраненої плоті твоєї". Те чувши, мучениця настрашилася і збентежилася: бачила-бо явленого образом ангела, радою ж ворога явного. І, зітхнувши з глибини сердечної, сльозами ж очі наповнила: "Господи мій, — казала, — Творче всього, що Тебе одного хвалять небесні сили, тремтить же багато бісів, — не погордуй мною, заради Тебе страждаю, щоб колись замість насолоди не розчинив і не подав мені гіркоти ворог мій, але яви мені, хто є той, що каже це, хто є, що називає себе рабом Твоїм". Прийшов-бо з Небес голос, говорячи: "Дерзай, Юліяніє, Я є з тобою. Того ж, що прийшов до тебе, візьми, даю-бо тобі над ним владу і силу, і від нього самого довідайся, хто він і для чого до тебе прийшов". Це був молитви голос, за ним же ішло чудо: зразу-бо звільнилися її пута, і залізо зі стегон спало, і встала свята із землі здорова і міцна тілом. Диявол же, силою Божою утримуваний, стояв непорушно, зв'язаний невидими путами. Взяла ж його мучениця, як раба непотрібного, і питала, як на суді, випробовуючи, хто він, і звідки, і від кого присланий? Він же, хоч і сповнений брехні, проте, вимушений міццю Творця всіх, що його мучила, не хотячи, почав розповідати правду: "Я, — казав, — є диявол, один з найперших князів пітьми, посланий від батька сатани спокусити і зманити тебе, бо велику прийняв рану від молитов твоїх, і від цноти дівочої, і від терпіння мужнього. Я є той, хто Єві колись згубно порадив у Раю заповідь Божу переступити. Я намовив Каїна, щоб убив брата свого Авеля, я навчив Навуходоносора, щоб боввана золотого на полі Деїрі поставив. Я є той, що юдеїв зманив поклонятися ідолам. Я премудрого Соломона обезумив, зробив його похітливим. Я Іродові радив дітей вбивати, Юді ж — Учителя продати і повіситися. Я зрушив євреїв, щоб Стефана камінням побили, Нерона ж — щоб Петра стрімголов розіп'яв і мечем щоб посік Павла". Це почувши, Юліянія свята зробила одне чудесне; друге-бо [окрім невидимих, ними ж Бог зв'язав диявола]: наклала йому пута і, зв'язавши ж його, била. І що дивно, що безплотного і нематеріяльного духа матеріяльними путами свята в'язати і бити змогла, коли Божа сила, неминучими його тримаючи путами і неоманливими караючи невидимими ранами, дала його любій своїй Невісті у володіння. І терпів біс біль з руки дівочої, як же і з Рук Божих, з матеріяльним бичем нематеріяльна йому накладалася рана — та, якою ж справді від Бога рід бісівський пригнічується. Тоді диявол почав волати і ридати: "О горе мені, — казав, — що нині зроблю? І як уникну? Багатьох зманив і в біду вкинув, нині ж сам зманився, в біду впав, багатьма путами і ранами обклався, нині ж сам дівочими руками зв'язаний і ранами вражений. Багатьох я зробив рабами, нині ж самого, як раба і полоненого, тримають мене. Батьку мій, сатано, нащо мене послав ти? Як не знав, що мені має бути? Як не знав, що нічого нема сильнішого від дівства і нічого ж сильнішого від мученицьких молитов?" Відтак святу Юліянію, яка цілу ніч диявола мучила, звелів єпарх зранку вивести, якщо жива, з темниці. Свята ж ішла, волочачи за собою і диявола, і кинула його в місці гнійному, що трапилося по дорозі, і стала перед Єлевсієм: попередньою світила лиця красою і вродою, всім тілом здорова, ніби ніколи ж ніякої муки не прийняла. І здивувався кат, кажучи до неї: "Скажи мені, о Юліяніє, коли і як ти навчилася цього волхвування? І якою хитрістю ось так скоро від ран ти зцілилася, що навіть сліду ран на тобі нема?" Відповіла свята: "Нема в мені ні одної чарівної хитрости, але божественна, і невимовна, і всемогутня зцілила мене сила, що не лише тебе, але і батька твого сатану соромом сповнила, мене ж понад обох вас зробили міцнішою. І ти, і пан твій диявол у мене під ногами — зв'язала-бо твого, для якого ти працюєш, владику і твої муки ні за що не маю. Так Христос мій стер тут ваші сили, а там тобі, і батькові твоєму, і вашим служникам приготував вогонь вічний і страшний тартар, і пітьму кромішню, і черви невтомні, що унаслідуєш скоро". Кат же, чувши з уст святої про вогонь вічний, зразу проти того звелів приготувати вогонь тимчасовий великий. І розпалена була вельми піч, і вкинена в неї свята. Вона ж у вогні полум'яному стояла неушкоджена, молилася до Господа свого і випустила з очей своїх сльози — і раптом малі краплі сліз були як дві ріки великі — і весь вогонь погасили. Весь же народ нікомидійський великим охоплений був здивуванням — і увірували в Христа мужів із п'ятсот, жінок же зі сто і тридцять. Вони возвали всі єдиними устами, кажучи: "Один Бог, один є Той, кого ж мучениця Юліянія прославляє, і ми в Нього віруємо, еллінського ідолопоклонства зрікаємося. Християнами є, хай прийде на нас меч, хай прийде вогонь і яка-небудь найлютіша смерть хай прийде — готові ми з Юліянією померти за єдиного істинного Бога". Коли вони те велегласно говорили, зразу єпарх звелів віруючих, відлучивши з позорища, посікти до єдиного, і було так. Всі ж із веселістю під меч шиї свої схиляли і помирали за Христа, хрестячись у своїй власній крові. Кат же у непогамовну лють кидався, звелів святу в казан, киплячий сильно, вкинути нагу, і, ніби якусь їжу, варити довго. Але святій казан той був ніби лазня тепла по багатьох трудах, нітрошки ж тіла її чистого не пошкодив, лише ніби прекрасна купіль її омивала. Зійшов-бо до неї ангел Господній і зберіг її неушкодженою. Кинувся вогонь на тих, що поблизу стояли, і зробив те, що колись написано про піч халдейську: всіх, що досягнув, спалив на попіл. Тоді і казан розсівся, і вийшла мучениця ціла, її ж народ, дивуючись, оточив, як же високу споруду, — буда-бо справді вища за всіх зростом свята. Це все бачачи, кат не розумів, що далі робити, — уже катування його знемогло. І бачив, що висміяний дівицею і осоромлений, почав рвати волосся своє і по лиці дерти, і шарпати на собі одяг, багато ж образливого і дошкульного на богів своїх з люті говорити, бо, служачи їм, одної дівиці перемогти не зміг. Тоді святу мученицю Юліянію на посічення мечем засудив. Прийшов же знову диявол той самий, що взятий був святою у темниці, і. здалеку [ще-бо боявся і рани пам'ятав] стоячи, очевидно, як чоловік, тішився через її на смерть засудження і спекуляторів научав, щоб скорше взяли її і вбили. Свята ж діва на них грізним поглянула оком — і зразу диявол затрепетав і закричав: "Горе мені, хоче мене та немилостива знову руками взяти". І це так, що чули всі, сказав і щез перед всіма. Воїни ж, взявши мученицю, на усічення вели. І йшла свята, як на шлюб ведена, і до світлиці спішила, радіючи і втішаючись. І помолившись, скільки хотіла, схилила під меч святу свою голову, і усічена була. Поєдналася ж любому Жениху своєму Христу Господу, за Нього ж постраждала добровільно. Жінка ж одна на ім'я Софія Римлянка у якихось справах тоді в Нікомидії була і знову в Рим поверталася, взяла зі собою тіло мучениці Христової Юліянії і в дім свій внесла. Через якийсь час збудувала в ім'я її церкву гарну, такої мучениці достойну, і поклала в ній мощі її святі славно. Скоро ж Єлевсія постигла кара Божа, бо, коли плив морем, піднялася буря, і розбила корабель, і потопила тих, що в кораблі були. Єлевсій же на більшу свою біду і муки врятувався від утоплення і на якийсь острів приплив, і там же псами з'їджений був, і загинув окаянно нечестивий, достойну прийнявши помсту за ділами своїми, за неповинне святої діви Юліянії убивство. Таким був подвиг невісти Христової Юліянії, така її до Христа любов, такий її страдницький кінець. Заручена була Єлевсію в дев'ятий рік від народження свого, у вісімнадцятий же кров'ю уневістилася Женихові Безсмертному, поклала за Нього душу свою і нині веселиться в небесній Світлиці з Христом Господом, усім творінням хваленим, у безкінечні віки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

Джерело