3 вправи, що допоможуть тобі втішатися кожним днем
Вчителька підготовчих класів у Монтессорі колись розповіла мені одну історію.
Школа надіслала батькам майбутніх учнів анкети. Серед запитань було й таке: «Чи є щось, що на вашу думку, ми повинні знати про вашу дитину до початку її навчання в нашій школі?»
Деякі батьки відповіли: «Наша дитина чудесна. Усі неодмінно полюблять її».
Вчителька пояснила мені:
Ми навчилися очікувати від таких дітей найвищих досягнень. Вони впевнені в собі, задоволені собою. Звичайно, багато батьків писало, що їхні діти сумні, у них бувають напади злості, вони часто плачуть.
Такі діти виражають свій неспокій саме так, як описали їхні батьки,– сумно покивала головою моя знайома вчителька.
Важливо, щоб ми знали, як послуговуватися цим батьківським «записом». Навіть дорослими ми можемо запрограмувати шкідливу інформацію. Ми, звісно, повинні прагнути зберегти таку інформацію, яка є корисною і допомагає нам в житті. Розум людини схожий на сад: якщо ми хочемо, щоб там росли красиві квіти, спочатку ми повинні його сполоти. Можна розпочати з переліку усієї закодованої у нас інформації. Потім слід поділити її на дві категорії: корисна і помічна в одній та руйнівна і шкідлива в другій групі. Також ми повинні скласти список усіх наших талантів і позитивних рис. Для квітів не потрібно багато часу, щоб прорости. Таким чином ми краще усвідомимо наші власні добрі риси і переваги. Згодом краса заступить неприємність, що донедавна тримала нас у своїх сітях.
У тебе особлива місія
Не залежно від наших релігійних переконань очевидним є те, що стосується Бога і нашого існування: твоя чи моя історія не розпочинається від моменту приходу на світ. Усю вічність Бог думав про тебе і про мене і обдаровував любов’ю тебе і мене. Зрозуміло, що Він міг створити нас іншими. Міг наділити нас іншою добіркою талантів чи ген. Але тоді ти чи я були б зовсім кимось іншим. Але Бог хотів, щоб ти був тобою, а я мною саме так, якими ми є. Бог міг створити багато інших світів. Однією з причин вибору саме такого світу, який ми знаємо, є ти і я.
Згідно з давньою юдейською традицією, Бог посилає кожного з нас на цей світ з особливою місією, особливим завданням любові. Твоя місія і завдання любові були довірені лише тобі, мої – лише мені. Тільки від Божого вибору залежить, чи це завдання буде призначене для кількох осіб, населення малого містечка чи людей усього світу. Важливим є переконання, що кожен з нас був наділений належними засобами. Ти володієш усіма талантами, необхідними для здійснення твого послання, а я володію старанно зібраними дарами, щоб виконати мою місію.
У твої руки вкладена особлива частка Божої правди і Бог попросив Тебе, щоб ти поділився нею з іншими. Те ж можна сказати і про мене. І так, як ти є тобою і тільки тобою, так твоя правда була дана тобі і тільки тобі. Ніхто інший не може дати світу твою правду чи виконати твоє завдання любові. Тільки ти відповідаєш усім вимогам, що необхідні для того, аби бути тобою і чинити те, до чого ти покликаний. Тільки я володію усім необхідним, щоб виконати те завдання, з яким я був посланий на цей світ.
Порівнювання себе з іншими руйнівне
Порівнювання мене з тобою було б безглуздям. Кожен з нас єдиний і неповторний. Не існує копії когось з нас. Такі порівнювання руйнівні для радісного сприйняття себе. Погляньте на свої долоні: їхні пальці різні по довжині. Якби вони були однакові, ми не змогли б як слід взяти бейсбольний кийок чи гачок для в’язання. Так і ми – одні високі, інші низькі; одні мають такий талант, інші мають ще якісь здібності. Як пошитий шевцем одяг, ти відповідаєш своїм завданням. А я своїм. Тому ти не я, а я не ти. І це добре, дуже добре. Ми мусимо не тільки приймати, а й цінувати наші відмінності. Світ цінує оригінальність, а кожен з нас – це оригінальне творіння Бога.
Кожен, хто має великий досвід у виголошенні промов, погодиться, що досить важливим є сприйняття слухачами даних від мовця. Схоже відбувається і з писаним словом. Треба схилити читача брати активну участь у засвоєнні представлених суджень. Слово, чи то вимовлене, чи написане, що проходить поза увагою, не залишає тривалих слідів у нашому житті. Якщо ми присвятимо час на детальний опис цих суджень і порівняння їх з власним досвідом, у підсумку вони стануть частиною нашого життя.
А коли це настане, ми змінимося. Тому наприкінці статті ти знайдеш завдання – пропозиції, що стосуються засвоєнню вміщеної тут інформації. Те, що тобі вдасться зробити, буде значно сильнішим рушієм до змін у житті, ніж просто прочитані слова. Новий підхід у діяльності вивільнить нові ресурси ентузіазму, які нуртують у тобі. Довірся мені і спробуй виконати описані нижче дії.
3 практичні завдання
Відкрий свій записник.
Напиши, яку з категорій тобі найважче прийняти: (а) своє тіло, (б) свій розум, (в) свої помилки, (г) свої почуття та емоції, (е) свою особистість. Сядь і подумай про своє внутрішнє. Спробуй описати (в записнику) те, що тобі найважче дається сприйняти. Спробуй відповісти, чому так відбувається. Що б ти порадив комусь, хто має схожу проблему із сприйняттям самого себе?
2. Спробуй поглянути на себе через уявлення пустого стільця. Вибери затишне місце, де ти міг би побути наодинці. Влаштуйся найзручніше і заплющ очі. Розслабся: вдихай глибоко повітря, але без напруження м’язів. Намагайся повністю видихнути повітря – вивільни свої легені так, щоб кожна наступна порція вдихуваного повітря містила якнайбільше кисню. У такому ритмі дихання спробуй уявити собі всі свої м’язи. Спершу поглянь на нерви і м’язи, як на сильно напружені волокна. Потім уяви собі, що всі м’язи і нерви розслаблюються. Відчуй, як тебе поволі наповнює спокій і тиша. Тепер уяви собі пустий стілець, що стоїть перед тобою на відстані близько трьох метрів. Зверни увагу на всі деталі того стільця: форму, колір. Чи він зручний? Чи з набиттям?
Зосередь погляд на тому стільці. Подумай про когось, кого дуже добре знаєш, про когось, з ким працюєш або відвідуєш заняття, може, про когось з рідні. Уяви, що ця особа виходить з-за куліс і сідає на стілець, дивлячись на тебе. Зауваж, як вона на тебе дивиться. Чи їй добре з тобою? Спостерігаючи за цією особою, ти поступово переконаєшся, що її вигляд викликає в тобі певні реакції та відчуття. Ти пригадаєш увесь досвід і почуття, пов’язані з цією особою, усі думки, що з’явилися під час співпраці з нею. Коли її образ стане реальним, підготуйся щось сказати цій особі. Подумай, що ти хотів би сказати, про що запитати. Тихо промов ці слова. Потім поглянь, як ця особа встає і виходить. Тепер на стілець сідає наступна особа, яку ти добре знаєш. Ти усвідомлюєш, як вона на тебе дивиться і що ти відчуваєш на її вигляд. Ти помічаєш, що ці відчуття інші, ніж від споглядання попередньої особи. Коли це стане зрозуміло, скажи щось тихо цій особі і поглянь, як вона встає і виходить.
Третьою особою, що вийде з-за куліс, будеш сам ти. Уявне «я» сяде на стільці і подивиться прямо на тебе. Уважно занотуй вираз обличчя уявного «я». Поволі, але виразно ти відчуєш реакцію на самого себе. Ти відчуєш, наскільки ти любиш і не любиш себе. Ти зрозумієш чому. Тебе вразять речі, які ти помітиш за собою, ти зрозумієш вираз обличчя і жести свого уявного «я». Тихо заговори до себе. Скажи, що у тебе на душі. А потім подивися, як ти поволі встаєш з крісла і виходиш. Тепер розплющ очі. Запиши свої реакції на самого себе. Як твоє уявне «я» дивилося на тебе? Чи сподобалася тобі особа, яку ти побачив? Чи хотів би ти з нею заприятелювати? Чи було тобі себе жаль? Чи твоє уявне «я» було стомлене, чи повне життя? Чи задовольнив тебе його фізичний вигляд? Що ти собі сказав? Запиши всі важливі спостереження.
3. Склади два списки. У першому помісти всі свої позитивні риси, фізичні переваги, таланти, здібності тощо. Ця вправа, звісно, триватиме довше. Дні та роки, що надійдуть, принесуть тобі все більше позитивних рис. Тому збережи цей список і записуй до нього свої наступні відкриття. Другий список міститиме всі недоліки і те, чим ти не задоволений – усе, що тобі найбільш заважає.
Хай це нагадує наведення ладу в домі. Справжнє сприйняття себе повинно розпочинатися з правдивої оцінки. Наші обмеження не повинні становити для нас джерело знеохочення, але ми не повинні теж противитися цьому. Не варто ані надто перейматися прикростями, ані схвалювати свої недоліки. Справжнє сприйняття себе означає погодження з болісною істиною про себе. Всі люди мають слабкості.
Якщо ми не подивимося цій правді в очі, то будемо жити в світі фантазії та омани.
Доки ми не приймемо власні недоліки, ми не зуміємо усвідомити, до якої цілі повинен бути спрямований наш майбутній розвиток і зростання.
Було б добре показати ці два списки особі, котрій довіряємо. Коли ми вже здійснимо перелік наших сильних і слабких сторін, ми зможемо розпочати «перший день решти нашого життя». Це буде початок справжньої поваги до себе, що триватиме усе життя в радості від «одного єдиного мене, одного єдиного тебе»!
