8 Березня ми приїхали до моєї мами привітати її зі святом і аж ніяк не сподівалися там побачити свекруху, адже мамі ми привезли подарунок, а свекрусі – ні. Було видно, що мама чоловіка дуже засмутилас
– Ще відразу після весілля свекруха мені сказала: Галино, мовляв, я традицію обміну подарунками терпіти не можу! Вибирати не вмію
і не люблю, дарую завжди щось таке, що нікому не подобається. Так що давай без цього, і ти мені теж нічого не купуй. Я і погодилася,
мені так ще простіше. І ось за десять років – ніколи нічого, так. Тільки усні привітання! Правда, коли Андрійко народився шість років
тому, вона нам дві тисячі гривень дала.
Галина в шлюбі вже близько десяти років. Вони з чоловіком Олександром родом з невеликого містечка на Західній Україні. Там
познайомилися, одружилися, там же і дитину народили. І батьки в обох там.
– Свекруха, Орися Петрівна, жінка дещо скупа, хоча не бідна! – розповідає Галина. – Пенсія у неї хороша, живе вона сама, відколи чоловіка не стало.
Зрозуміло, що жили ми спочатку скромно. Якби не моя мама, так і не знаю, як зводили б кінці. Я в декреті сиділа, квартиру знімали,
Сашко майже постійно на двох роботах, і не могли вибитися зі злиднів.
Той період життя Галина згадує мало не зі сльозами: економили, відмовляли собі у всьому, покупка зимових черевик або пуховика
була подією. Звичайно, раділи подарункам тещі і були вдячні за кожну дрібницю. Та намагалася допомогти щосили: то м’яса на ринку
купить, принесе шматок, собі четвертинку відріже, решта дочці залишить, то яблук онукові звідкись притягне, то з пенсії заїде на ринок, набере речей для онука.
– Мамо, ну навіщо ти знову витратилася на нас! – тільки зітхала Галина. – У тебе і так грошей немає! Залишила б собі.
Але мама Галини завжди лише посміхалася і налоголошувала, що робити їм подарунки – для неї велика радість.
Свекруха ж подарунків не дарувала принципово, до грошей вона завжди ставилася дбайливо, і, хоч завжди мала кошти, жила на
копійки, особливо не дозволяючи собі нічого зайвого.
– Чоловік каже, пальто вона собі це купила, коли він ще в школі вчився. Взуття має до дірок, поки в майстерні їй вже не скажуть – все,
мовляв, таке вже не ремонтуємо. Речі всі ще з минулого століття.
– А гроші де тоді? Кажеш, пенсія велика.
– А гроші – на вклади в банку. Все збирає на чорний день! Пенсію отримає, комуналку оплатить, половину на вклад складе, залишить
собі копійки якісь, ось на них живе. Її будинок ремонту не бачив купу років, ніякою побутовою технікою не пахне, елементарно пилососа
немає! Машинка пральна, правда, була, не знаю зараз, чи працює? Старенька вже, її ще свекор купував, років двадцять тому.
– Зрозуміло. Ну звичайно, подарунки дарувати вона терпіти не може, це ж витрачатися треба, вас багато, а вона одна.
– Тому сама мені сказала, прямим текстом – давай без цього! І ви мені нічого не даруйте. А я що, я нічого! Ми теж не дарували, так.
Поки жили там, у себе на малій батьківщині, просто не з чого було дарувати, чесно кажучи. А ось зараз ситуація трохи змінилася.
Три роки тому Олександру дуже пощастило: товариш запропонував йому роботу в їх конторі в столиці. Зарплату озвучили таку, що Галина навіть не повірила.
– Ну, і вирішили спробувати. Олександр поїхав, зняв квартиру, влаштувався, а через місяць і ми з Андрійком приїхали.
Всупереч побоюванням, влаштувалися вони дійсно непогано. Зарплату Олександру платять без проблем, яку пообіцяли, і сім’я
нарешті вибилася з убогості. Встали на ноги, одягнулися, в минулому році навіть квартиру в кредит взяли.
Цього року в березні було кілька вихідних, вирішили їхати до батьків, онука їм привезти.
– Приїхали на машині, я пів багажника завантажила подарунками для мами! – розповідає Галина. – У мене по роботі є можливість
побутову техніку подешевше брати в певному магазині. Ну ось і набрали їй всього – парогенератор для прасування білизни,
м’ясорубку електричну, мультиварку. Приїхали, заходимо, чоловік коробки затягує, а там свекруха в гостях. Їй то ми нічого не привезли, оскільки традиція у нас така.
Виглядала вся ця картинка, м’яко кажучи, не дуже. Це ж свято – 8 Березня. Мама, звичайно, замахала руками, мовляв, навіщо, це ж так дорого, заберіть назад!
Свекруха дивилася на це все підібгавши губки – помітно образилася. Сказала, що згадала про термінові справи і пішла.
– Чоловік теж засмутився, каже, незручно якось вийшло, треба було їй хоч щось подарувати.
Може і так… Погоджуюся, вийшло не гарно, але свекруха сама так захотіла – без подарунків…
ukrainians.today.
