Але в один чорний день чоловікові поставили діагноз. Йому пророкують не більш півроку. З тих пір я з ним поруч кожну хвилину. Але ота моя таємниця не дає мені спокою. Чи маю я право берегти її і не с
Так вийшло, що на початку мого сімейного життя у мене ще тривали відносини з моїм колишнім хлопцем. Не могла тоді, і не можу зараз зрозуміти навіть для себе, чому я на це пішла, але що було, то було. Можливо, десь в глибині душі, я ще сподівалася, що у нас є шанс на спільне майбутнє. Надто вже сильно я його любила.
Але, через кілька днів після мого заміжжя, я зустріла його з іншою жінкою. З їх поведінки мені відразу все стало зрозуміло. Для мене в його душі немає місця, як і для тієї іншої. Йому просто не потрібні серйозні стосунки, тому ні про яке майбутнє з ним я вже й не мріяла.
Заміж я вийшла тому, що чоловік мене дуже любив. Наше спільна життя почалося не так, як у всіх нормальних пар. Не можу сказати, що ми пара ненормальна, але моє ставлення до нього спочатку було дуже прохолодним. Він пообіцяв, що не буде квапити мене, а почекає стільки, скільки мені знадобитися.
Розчарувавшись зовсім в тоді ще коханій людині, я зрозуміла, що при надії. Чоловікові не стала нічого говорити. Не тому, що я не довіряла йому, він все одно залишився б поруч, а тому, що не хотіла викликати до себе жалість. Тоді ще не було всіх цих сучасних аналізів і тестів на батьківство. І я вирішила просто погодитися на повноцінні відносини і сказала чоловікові, що дитина від нього.
Коли донька з’явилась, чоловік був у нестямі від щастя. Він завжди дуже хотів дітей, і неважливо було: хлопчик чи дівчинка. Аби була! Я про таке і мріяти не могла. Люблячий чоловік і улюблена донечка! Чого ще бажати жінці ?! Згодом моє почуття до чоловіка стало справжнім і чистим. Мені вже не потрібно було прикидатися. Саме тоді я стала найщасливішою жінкою на світі! Коли ти любиш і кохана, то все навколо стає таким прекрасним, а негаразди такими маленькими, що життя починає грати всіма барвами світу. Ми прожили дуже щасливе і довге життя.
Але в один чорний день чоловікові поставили діагноз. Йому пророкують не більш півроку. З тих пір я з ним поруч кожну хвилину. Я не можу дозволити собі відійти від нього ні на крок. Я не можу втратити жодної секундочки часу, що залишився. Тільки зараз я зрозуміла, як винна перед ним.
Совість зовсім мені спокою не дає. Ні вдень, ні вночі. Та моя таємниця так і залишилася моїм секретом досі. Я не вважаю, що моя дитина від іншого чоловіка. Ні! Моя дівчинка від мого коханого чоловіка, який зараз безпорадний і з кожним днем ближче до небес! Він відходить і не знає всієї правди! Він не знає, що та дівчинка, якій він присвятив усе своє життя, не його рідна! А чи потрібно йому про це знати ?! Навіщо йому ця правда ?!
Чоловікові з кожним днем стає все гірше і гірше. Кожна хвилина поруч з ним приносить мені радість і щастя. Але ось ця таємниця… Чи маю я право приховувати правду від нього, коли він уже на порозі вічності.
Головна картинка – pexels.
