ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Тато з мамою Олександри розлучилися ще 20 років тому. Але, як би там не було, батько з життя дочки ніколи не зникав, він завжди
справно та вчасно платив аліменти, допомагав і без того, в житті Олександри брав активну участь.
– Я і не відчувала особливо, що мої мама і тато не живуть разом, – каже Олександра, – в усі важливі моменти мого життя тато був зі
мною поряд: на випускному в дитячому саду, в той день, коли я вперше переступила шкільний поріг, потім, коли я випустилася зі
школи і танцювала з татом вальс на останньому дзвонику.
А коли минув час, приїхав батько Олександри і на весілля до своєї дочки 2 роки тому, та не з порожніми руками, а разом з вагомим
дорогим подарунком: ключами від новенької двокімнатної квартири на ім’я своєї дочки.
Для цього батько продав чималу квартиру своїх батьків в регіоні, додав свої заощадження за багато років і купив житло в столиці, від
центру, правда, далеченько, але для Олександри, яка в столиці тільки вчилася, а потім, влаштувавшись працювати, жила на
орендованій квартирі – подарунок був справді шикарним, вона й мріяти про таке не могла раніше.

– Особисте життя у мого батька за всі ці роки так і не склалося, а мама ще пару разів після розлучення з ним пробувала виходити
заміж, – згадує Олександра, – між собою вони не спілкувалися, з батьком я завжди зустрічалася на нейтральній території, без мами.
Але, якщо батько, приїхавши на весілля, зупинився в готелі, то моя мама зі своїм новим чоловіком, попросилися переночувати у новій
рідині, у батьків мого чоловіка Віктора.
І то, як поводила себе мама Олександри а особливо її чоловік в гостях і на весіллі, не дуже сподобалося і самій Олександрі, і її свекрам.
Мама хотіла до себе підвищеної уваги, взяла мікрофон в руки, коли у нього говорив батько нареченої, заявляючи, що вона сама
виростила свою дочку, а це набагато цінніше, ніж всякі квартири в подарунок.
– А батько тримався скромно, – згадує Олександра, він дуже добре знайшов спільну мову з батьком мого чоловіка, вони знайшли
безліч спільних тем. Ну добре, весілля ми якось відсвяткували, але мама після того не заспокоїлася.
Братів і сестер у Олександри немає, вона одна була у батьків, а у чоловіка Олександри росте молодша сестра, тому подарунок батька
був більш ніж до речі: молоді стали жити окремо, у них з1явився свій власний дах над головою. Зробили гарненький ремонт,
облаштовували побут, чекали поповнення.
– Але спокою у нас не було, – каже дівчина, – на 6-му місяці я була тоді, коли мама зі своїм чоловіком без попередження приїхали до
нас.
– Ми вирішили провести частину відпустки в столиці, – заявила мама мені з порога, – якщо вже у нас дочка стала мешканкою столиці.
В принципі, Олександра сама була б не проти, так уже склалося, що мешканці столиці традиційно зустрічають у себе всю рідню, що
приїжджає з сіл і маленьких містечок у справах, по лікарнях, та й просто погуляти. Не проти був і її чоловік. Але попередити про свій
такий неочікуваний візит і відпустку, яку вони хочуть два тижні провести в столиці можна було?
– Мама, – звернулася Олександра сама до матусі на другий день, – не міг би твій чоловік виходити на вулицю, адже нам трохи
заважає?
– Він звик у квартирі, мені ніколи не заважав, – сказала мама. – Та й не маленька ти, витяжка працює, все нормально.
Мама вважала себе вправі розпоряджатися в квартирі дочки, підкреслювала, що вона її народила, виховала-виростила, просила
поваги до себе і свого чоловіка. Олександра сама з животом прибирала, готувала, подавала їжу, поки не прийшла свекруха, їй це
зовсім не сподобалося.
– Свахо, – сказала вона, – а твій чоловік не в змозі роззуватися там, де це належить робити? Всі матері дочкам, які дітей чекають,
намагаються допомогти, а ти навпаки?
Мама Олександри тоді так і не знайшла спільної мови з матір’ю її чоловіка, але завдяки цьому, візит матері і вітчима скоротився на
цілий тиждень. Після народження дочки мама Олександри більше до них не приїжджала. Обмежилася телефонними привітаннями та
спілкуванням по скайпу.
– Нашій донечці скоро виповниться рік, – каже Олександра, – ми особливо і не збиралися відзначати, ну прийшли б батьки і сестра
мого чоловіка, на цьому б і обмежилися. Але місяць тому зателефонував мій рідний батько, йому треба приїхати в столицю у справах,
заодно він хотів пройти обстеження у столичних лікарів. Мій тато попросив дозволу зупинитися у нас. Як я могла йому відмовити? Він
же цю квартиру і подарував мені, стільки праці і сил в ню вклав.
Тим більше, що Олександра запитувала у своєї мами, чи не приїде вона на день народження внучки, яку вона за стільки часу ще
жодного разу не бачила.
– Ні, – сказала тоді мама, – нічого гроші на дорогу витрачати, та ще й взимку, ми краще до вас влітку приїдемо, тоді на внучку і
подивлюся.
Олександра тоді говорила мамі, що до них збирається приїхати батько, мама сказала, що це квартира дочки, кого хоче, того нехай і
приймає в гостях. Навіть зраділа, що не перетнеться з колишнім чоловіком. І ось, за тиждень до приїзду батька і за 8 днів до дня
народження донечки Олександри мама «обрадувала» свою доньку, що їде, що вже квитки взяли.
– Мамо, – сказала Олександра, – я поговорю з батьками свого чоловіка, щоб ви у них зупинилися, тільки нехай твій чоловік веде себе
належно.
– Як це ми зупинимося у них, – обурилася мама, – я до дочки їду, у тебе і зупинюся. Маю право. Я твоя мати, я тебе виростила. А тата
свого можеш відправити до сватів.
Олександра пояснила, що вона не відправить до сватів батька, тому що рішення мами про візит було спонтанним, вони не планували
її у себе зустрічати.
– Так і так, – каже Олександра, – мій рідний батько квартиру подарував мені, заздалегідь домовився, що приїде, а я йому тепер
відмовлю? Мало того, що батьки чоловіка без особливого бажання погодилися прийняти у себе сваху з чоловіком на кілька днів, так
мама тепер ще й вередує?
– Я не маю наміру зупинятися у чужих людей, – каже вона дочці, – я буду жити у тебе. Вибирай, хто тобі ближчий та дорожчий, я або
батько.
– Поводить себе, як мала нерозумна дитина. – говорить Гліб, – Не можна так своїй доньці життя псувати.
Мама дзвонить кожен день, запитує у доньки, що вона там вирішила. Зрештою, Олександра відповіла, що рішення свого не змінить.
– Значить ми не їдемо, – образилась мати, – значить я зробила висновки, що внучки у мене немає, як немає і дочки.
– Ось і розумію, що я права, – сумно усвідомлює Олександра, – а на душі все одно не спокійно. Ось навіщо ставити всіх в таке
становище? Навіщо я маю робити вибір між батьками, адже вони обоє рідні мені. Невже я зробила щось не так?
 Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне, з вільних джерел.