Батько сказав, що я йому не потрібна так само, як і жінка, з якою він мене нажив. Тоді я….
Я запам’ятала ці слова на все своє життя. Мені прикро до тепер, а вже стільки часу минуло.
Ми дуже важко жили з мамою. Батько ніколи не допомагав нам. Алiментів він не платив. Але мама якось намагалася зробити наше життя не гіршим, ніж у інших. Вона працювала в швейному цеху і частенько брала роботу додому.
Через кілька років вона знову вийшла заміж, і нам стало жити набагато простіше.
Мій вітчим дядько Коля був просто чудовою людиною. Він любив мене, як рідну дочку. У них з мамою не вийшло завести свого спільну дитини, тому всю свого не розтрачену батьківську любов він подарував мені.
Він возив нас з мамою в зоопарк. Я до сьогодні пам’ятаю цей захват, адже з рідним батьком я нічого не бачила, крім скaндалів і сваpок.
А з дядьком Миколою все було по-іншому. Ми їздили відпочивати на море, і це було просто чудово. Все було в нашому житті неймовірно.
Але потім сталася бiда – моя мама захвоpіла. Ми по черзі сиділи біля неї. Дядя Коля кожен день приносив їй свіжі квіти. Вони так радували маму, і вона посміхалася, не дивлячись ні на що.
Я вперше бачила у своєму житті, щоб чоловік так плакав. На той момент мені вже було вісімнадцять років.
Мама поправилася, і ми вже всі плакали від щастя. Я зрозуміла тоді, наскільки сильно ця людина любить маму.
Незабаром я вийшла заміж і наpодила близнюків. І, як-то гуляючи з ними, раптом зустріла свого рідного батька.
Я впізнала його чомусь одразу. Він, як не дивно, теж мене впізнав і видав мені:
«Ти чому не спілкуєшся ні зі мною, ні з моїми родичами? Проходиш повз, навіть не вітаєшся. На весілля не запросила.
Як тебе тільки мати виховала! Я відразу знав, що вона з тебе не зможе зробити хорошу людину. Виховала невдячну дочку».
Такі слова для мене стали просто шoком. Я відповіла йому:
«Ти хто такий, щоб мені щось пред’являти? Забув, як ти в суді, багато років тому, під час шлюборозлучного процесу відмовився від мене? Твої ж слова були, що я тобі не потрібна.
Так що йди звідси разом зі своєю ріднею. Ви мене знати не хотіли, що тепер раптом змінилося? У мене є батько, а ти мені ніхто! »
Я сама від себе не очікувала таких слів. А вже татко мій точно не очікував.
Він вирішив, що може ось так зі мною спілкуватися, не бачачи стільки років. А я вже не та маленька дівчинка, яку він кинув в дитинстві.
Він раптом став якимось жалюгідним. Став щось бурмотіти собі під ніс, а потім попросив у мене грошей – мовляв, хворіє і хоче поправити своє здоров’я.
Я розсміялася йому в обличчя. За всі ці роки він так і не змінився. У людини так і не з’явилися цінності в житті.
Грошей я йому не дала. І совість з цього приводу мене зовсім не мучить. Нехай йде працює або просить у своєї рідні, яку, я теж не знаю, але якою він мене вирішив ткнути.
Повернулася додому і все розповів своїм близьким. Але їм було байдуже, мої батьки зайнялися сюсюканням з моїми дітьми.
