Була у мене колега, яка дуже і дуже любила свою маму і виконувала усі її забаганки. Бували випадки, що Віра Іванівна дзвонила до нас на роботу, і влаштовувала “розбір польотів” наприклад, через те, щ
Інна жила зі старенькою матір’ю (87 років) і з чоловіком. Син закінчив інститут, одружився, і поїхав жити в інше місто. Дзвонить батькам часто, а ось відвідувати якось не поспішає.
Інна з чоловіком до вечора перебували на роботі. Найчастіше Вадима відправляли у відрядження на 1-2 доби. Віра Іванівна (мати Інни) впродовж дня сиділа в квартирі одна. Характер у неї був складний, що позначилася на відносинах з більшістю сусідів багатоквартирного будинку.
Щоранку Інна залишала матері їжі на весь день. Після важкого трудового дня колега наводила чистоту в домі. Хочу зазначити, що Віра Іванівна була досить жвавою старенькою, і могла приготувати обід, але робити цього принципово не бажала. Обґрунтовувала вона це так:
— Я ж виростила тебе, тепер твоя черга про мене піклуватись.
Бували випадки, що Віра Іванівна дзвонила до нас на роботу, і влаштовувала “розбір польотів” наприклад, через те, що Інна приготувала їй рибу, а вона хоче свинину. Все це супроводжувалося не надто підібраними словами і «Я ж тебе сама на ноги піднімала, останнє тобі віддала, а ти…».
Інні нічого не залишалося, і вона, передаючи клієнтів іншому майстру, йшла готувати свинину. Кожні збори на роботі починалася з того, що один із співробітників ніколи не виконує план. Йшлося про звільнення Інни. Щоразу вона благала начальство дати їй останній шанс. Так як Інні залишалася доопрацювати всього лише рік до пенсії, її, швидше за все, не взяли б на іншу роботу.
Кожне застілля Віра Іванівна скаржилася на свою доньку. Її не бентежила присутність Інниних колег і друзів. Я кожен раз тільки дивувалася, звідки така нелюбов до рідної дочки?
Щоразу після ось таких свят Інна довго плакала, але матері ні слова поперек не казала, бо ж «то мама і то у неї вік». Вадим терпів, але в душі терпіти не міг тещу.
День народження Інни випав на понеділок, тому було прийнято рішення перенести його на неділю. Вадим, на жаль, поїхав у відрядження. Зібралися тільки близькі подруги, і природно Віра Іванівна. Старенька вкотре висловила своє невдоволення донькою її життям і побутом, поскаржилась на неї і мирно пішла спати. Ми теж не стали засиджуватися, і пішли по домівках, до того ж настрій було безнадійно зіпсовано.
Вранці Інна не з’явилася до початку робочої зміни. У Олега Петровича (начальника) увірвався терпець, і він написав заяву про звільнення Інни. Додзвонитися до неї було неможливо.
Після роботи я вирушила до неї додому, проте двері ніхто не відчинив. Від сусідів дізналася, що вночі Інну відвезли на швидкій. Вже ближче до вечора стало відомо, що Інни не стало.
Ось так Віра Іванівна залишилася одна. Вадим відразу ж з’їхав і більше з тещею не спілкується. Онук також вважає в усьому винною саме бабусю, тому навіть не цікавиться, як та живе і на що.
Я чесно кажучи теж не поспішаю дізнаватись, як вона там. От просто не цікаво. Цікаво, а хто ж тепер виконує усі її забаганки.
Головна картинка – pexels.
