Був у мене день народження, я запросила до себе доньку з сім'єю, але зять не прийшов, вона сказала, він на роботі. Тоді я сама вирішила йому зателефонувати, він взяв телефон і сказав, що спить, навіть
У мене зараз в житті дуже непростий період, адже зі мною не хоче спілкуватися рідна дочка і внучку мою навіть до телефону не кличе.
Дочка Зоряна каже, що я винна у всіх неприємностях в їх сімейному житті, аж до того, що в тому, що вони з чоловіком посперечалися
теж винна лише я.
Але я не з якихось зовсім недобрих тещ. Але ж колись Зоряна сама мені постійно говорила: «Мамо, допоможи!». Це її вся вдячність?
Моя Зоряна вийшла заміж рано – в 18 років, зятю трохи більше – 21, познайомилися вони відразу після того, як він прийшов з армії.
Навчання Зоряна закинула відразу, ну як же, не до занять їй було тоді. Втім, я нічого не могла вдіяти, дочці й слова не говори – все
якось так недобре сприймає, зовсім не прислухається до мене.
Зять мій приїжджий, в нашому місті свого власного даху над головою немає, довелося взяти до себе ще до весілля. Спочатку ми з ним
непогано ладнали, а що тут такого: вони в своїй кімнаті, а я в своїй. Відгуляли весілля, і через місяць я бачу дочка якось так змінилася,
їсти нічого не хоче. Так і є – Зоряна мені саме тоді й повідомила, що чекає дитину.
У доньки в той час так зіпсувався характер, ходила постійно всім незадоволена. Постійно докоряє мене за мої страви, що я готую, все
їй не те і не так. Складно стало нам жити разом, пора їм житло було шукати.
Я тоді відразу зателефонувала сватам і домовилися ми з ними скинутися на квартиру молодим, батько у зятя людина небідна,
заробляє відмінно. Додала я дещо з своїх накопичень, навіть прийняла не дуже приємне рішення для себе – зателефонувала батькові
дочки, з яким я розлучилася, думала, що у нього совість прокинеться, але той сказав, що вже виплатив свої аліменти, і з нього
вистачить, він більше не допомагатиме ні їй, ні мені.
Та й добре, все одно зібрали хорошу частину, зять взяв ще кредит, і вийшло купити хоч і маленьку квартиру, але зате свою. Після того
як дочка народила, їй було дуже непросто, була потрібна допомога. Звичайно ж, я бігла в будь-яку вільну хвилину до них додому, все
начисто прибирала, готувала їжу. Тільки ось лежати на ліжку у дочки залишилася звичка, вона вже прийшла в норму, але все одно
дуже себе шкодувала, щоб я приїхала і допомогла.
Коли внучка підросла, то я молодих іноді стала відпускати на відпочинок, сама сиділа з онучкою, моєї віддушиною, адже я дуже
любила цю дівчинку. Тоді я ще була для всіх хороша. А потім я запропонувала зятеві взятися за ремонт їх власної квартири: ну треба ж
колись починати, особливо якщо житло вторинне і умови там, м’яко кажучи, не дуже хороші. Він спочатку скаржився, не хотів щось
робити, казав, що і так не відпочиває, після роботи поспати хоче, а тут ще й ремонтами треба займатися, бо так захотіла теща.
Ну добре, я знала, що таки вмовлю його на цей крок. Навезла до них шпалери, фарбу і багато чого іншого, щоб вони почали щось самі
вже робити. Я їм всі шпалери в одній кімнаті здерла. Потім відправила доньку з онукою до мене додому на пару днів, взяла вихідні і
пару наших хлопців з роботи для допомоги, за все сама заплатила. Ось може з того моменту я стала поганою для них, зять почав
говорити, що я господинею себе відчуваю у їхньому домі і лізу не в свої справи в свої справи. Але це був тільки початок.
Після цього ремонту, між нами з зятем як кішка пробігла. Дивно, думаю, чому мене не кличуть молоді з онукою посидіти? Виявилося,
що вони іноді вечорами беруть няньку, а самі гуляють: зять вирішив, що я не гідна, сидіти з дитиною.
Я образилася, але покликала всю сім’ю до мене на день народження. Прийшла тільки дочка з внучкою, мовляв – чоловік на роботі,
прийти не зможе. Я йому подзвонила, він сказав, що спить, навіть не привітав. Щось так гірко стало на душі, що я на наступний день до
них прийшла, хотіла поговорити по-людськи, але справа дійшла до суперечки.
Зять сказав, що я ще з народження дочки йому набридла, втомила його своїми порядками і указами, а він мовчав мені завжди, але
ремонт його взагалі засмутив. Він тут тепер господар, і мені не потрібно командувати в нього вдома. На моє обурення, що я на цю
квартиру теж гроші давала, він сказав, що це на частину житла моєї дочки, і взагалі він не просив, все було добровільно! І він кредит
платить, ну і що!
Не знаю, може я щось зайве наговорила, але тоді я слів не підбирала. Я пішла від них, закривши двері і трохи постояла, послухала
розмову між донькою і зятем.
Два дні нікому з них не дзвонила, а потім доньку набрала. Вона плаче, все мені висловила, що я винна в усьому, що у них зараз
відбувається, і в суперечці, і в тому, що вони тепер не можуть знайти спільну мову між собою, і те, що він навіть на розлучення готовий.
Попросила внучці дати телефон, адже їй уже третій рік пішов, донька мені відмовила. Каже, щоб я не лізла поки до них. І ось тепер мені
так гірко! Для них жила, особливо для внучки, а тепер для кого?І за що ж мене так нелюбити, що ж я недоброго зробила.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – hroniky.
