Був вечір 8-го березня, Оксана сама пила чай на кухні. Після обіду жінка вже не брала телефон, бо усі її вітали, запитували, що подарував чоловік. А вона навіть говорити про це не могла
Вже вечоріло. Оксана сиділа на кухні і все ще надіялася отримати подарунок від чоловіка.
Вона сьогодні встала раніше, насмажила котлет, зробила салат, намагалася відтворити святкову атмосферу.
Микола прокинувся, десь годину гортав телефон, а коли, не поспішаючи встав, відразу попрямував на кухню. І коли ще Оксана була в
ванні, він сів і сам взявся до сніданку.
Коли дружина зайшла на кухню, здивуванню не було меж. Не таким зовсім вона бачила ранок цього святкового дня.
– Можливо, ти б мамі своїй зателефонував би сьогодні,- мовила до чоловіка, сівши поруч за стіл.
Наминаючи останню котлету, Микола неохоче відповів:
– В неділю їй дзвонив. Чого ще турбувати?
Чоловік поснідав і сів біля комп’ютера. У Оксани вже зовсім не було апетиту після всього. Перемивши посуд, вона зробила собі каву і
насолоджуючись її ароматом, вдивлялася у вікно на засніжені вулиці.
Он чоловік сусідки Ірини припаркував авто біля під’їзду. Вибіг їх маленький синок, з букетом троянд, радісний такий, щасливий. Взявши
тата за руку, вони попрямували додому. Он дід Петро несе три тюльпани, його дружини не стало давно, це він невістці несе дарувати.
А он до подруги приїхали куми. Несли повітряні кульки і яскраві коробки з подарунками.
Оксана навіть не зогледілася, як пролетіло години дві, поки вона ось так сиділа за вікном. Згадувала свої молоді роки, коли отаким
щасливим і заклопотаним був її Микола, який завжди вітав її з усіма святами. Вона ніколи не просила у чоловіка дорогих подарунків,
але якась бодай хоч найменша увага, була для неї приємною і неоціненно дорогою.
Спочатку зателефонував син привітати маму, потім донька Світлана. Обсипавши її щедрими побажаннями за хвилину клали телефон.
У них зараз свої сім’ї, свої свята і клопоти. Потім посипалися повідомлення, яскраві картинки, вітання, побажання.
Гортаючи соцмережі і дивлячись на фото своїх радісних родичок, подруг, знайомих з букетами квітів, в кафе, в ресторані, Оксана не
зогляділася, як чоловік зайшов на кухню:
– Чому обідати не кличеш? Вже третя година дня.
Оксана здивовано глянула на годинник. Швидко поклала телефон, відкрила холодильник, розігріла обід.
Пообідали мовчки. Микола знову відсунув тарілку і сказав, що йому потрібно кудись вийти. В душі дружини зажеврів маленький вогник,
“невже сюрприз, невже не забув”.
В гарному настрої вона прибрала на кухні, коли чоловік закрив двері. Підійшла до дзеркала, причепурилася трохи. А за годину
прийшов Микола, тримаючи в руках бутилку масла для свого авто.
Ще з порога з радістю став розповідати, що сьогодні скрізь гарні знижки, бо ж 8 Березня, свято. От і він дуже вдало зробив покупку для
авто, дешевше на відсотків 40.
“Таки не забув, знає, що свято” – промайнуло в думках Оксани. Микола зайшов в ванну, вимив руки і сів знову за комп’ютер. Надія згасла.
Після того їй ще телефонували подруги, колеги, та вона телефон вже не брала. Знала, що запитають за подарунки. А які вони? Де?
Жодної квіточки навіть в цей день вона не отримала.
За вечерею вже спокійно розповідала чоловікові, що зять донці подарував пальто, а син своїй дружині новий телефон. Натякнула, що в
цей день вона не отримала нічого. Микола мовчки підвівся, дістав з гаманця 500 гривень і сказав:
– На, тримай, завтра купиш собі щось!
Оксана намагалася не ображатися на чоловіка. Можливо, молодість спливла, пройшли найкращі роки життя. Чоловік вже не так
захоплюється нею. Чи може вона щось зробити, щоб бути такою ж щасливою і радісною жінкою з квітами, як на тих фото, які цілий день
дивилася на неї з соцмереж?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
