«На що ти розраховуєш, те і знайдеш» ©

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Авторизація

Авторизуйтеся

Частенько з кімнати свекрухи було чути плач, але сину вона заборонила заходити до матері. “Інші свекрухи на весілля невісткам золото і долари дарують, а тут!” І з Ольгою Михайлівною вона не сварилася.

«Може, і ви зі мною, мамо?»

З першої їх зустрічі Лариса чітко зрозуміла: вона в жодному разі не зживеться з цією Ольгою Михайлівною. То навіщо псувати собі ті нерви, ліпше зразу сказати про це своєму чоловікові, Сергієві. Він не дуже зрозумів Ларису: мама для нього була найдобрішою людиною у світі, але вирішив промовчати.

Ти просто її не знаєш. Ось поживете трохи разом, сама переконаєшся, що вона добра людина, – мовив.

Та що там переконуватися, Лариса уже має свою думку про свекруху. Ще відтоді, як, та не приїхала на їхнє з Сергієм весілля. Справляли його у ресторані – велике, гучне. Правда, доклали до нього грошей лише її батьки. А що ж мати Сергія?

– Я не маю звідки, діти, вам помогти, – сказала. – Живу тільки на пенсію

Лариса і сама це знала, а все одно – боляче. Як же це так, один син – і нічого. Люди ж якісь заощадження роблять.

Немовби на сміх був і подарунок від Ольги Михайлівни – відріз на плаття. Інші свекрухи на весілля невісткам золото, долари дарують, а тут – якась тканина. Навіть не признавалася нікому про цей подарунок, запхнула десь подалі у шафу.

Ще й на весілля до ресторану свекруха не з’явилася. Поїхали вони до неї з Сергієм в село на далеке Полісся. Поки блукали у тих сільських болотах, у Лариси вже і настрій весільний пропав. Поблагословила їх Ольга Михайлівна – і все. Хвора, мовляв, тиск високий, тільки що лікар пішов з хати, куди там їхати.

А тепер ось, коли батьки Лариси молодим квартиру купили, з’явилася. Не може більше одна у селі жити: недуга мучить, хату взимку обігріти нічим, до лікарні далеко, світло вимикають.

І все-таки Лариса не перечила Сергієві. Може, тому що любила чоловіка. Був красивий, розумний, добрий. Не пив, заробляв непогані гроші. До Лариси – тільки «сонечко». Де зараз такого чоловіка знайдеш? Усі подруги заздрили.

І з Ольгою Михайлівною вона не сварилася. Правда, посуд після свекрухи перемивала. І віником заборонила користуватись: це ж не в селі, що треба підмітати, пилосос для цього є. А що свекруха не так ліжка застеляє, як треба, то вона теж не винна. Їсти Лариса сама буде готувати . Як приїхала до них свекруха, то хай відпочиває.

Ольга Михайлівна відпочивала не довго. Через якийсь час почала збиратися додому.

– Що це ви надумали, мамо? Чого вам туди, у ту стару хату їхати? Чи вам зле у нас? – допитувався Сергій.

– Ні, сину, не зле. Просто додому хочеться.

Вона складала у сумку свої нехитрі речі: немодні кофтини, блузки, таких фасонів Лариса уже й на гуманітарці не бачила. Несміливо попрощалася з невісткою і з сином. І зачинила за собою двері. Лариса полегшено зітхнула.

А потім від Ольги Михайлівни прийшов лист. Незабаром ще один і ще. Писала про те, що чорниць і журавлини їм на зиму насушила. А тепер ось гриби почалися, то також назбирає. Сергій читав уголос тихі, прості слова. Дивився на Ларису, але вона не хотіла його розуміти. Знала: за цими рядками стояло одне – Ользі Михайлівні було погано там, у глухому селі.

Сергій вирішив поїхати до матері сам. Лариса не перечила. Навпаки, збирала чоловіка у дорогу, передавала свекрусі то те, то се.

– Може, і ти зі мною? – Сергій пригорнув дружину.

– Що ти, у таку далечінь, трястися тими дорогами.

– А й справді не треба – погодився Сергій. Тепер, коли Лариса чекала дитину, він був особливо ніжний з нею.

Поїхав. А наступного дня прийшла трaгічна звістка: Сергій загuнув. Пішов купатися, потрапив у джерельний струмінь – і крижана вода затягнула його в свої нетрі навіки.

До Лариси доходило усе, мов крізь сон. Ще тільки вчора він був тут, удома, з нею.

Вона їхала у далеке поліське село. Туди, де зараз був Сергій.

Ще день – і все закінчилося. Тільки свіжий горбик землі залишився на цвuнтарі. І вони з Ольгою Михайлівною удвох у старенькій хаті.

Лариса захворіла. Не могла підвестися після похoрону. Боліло усе: серце, руки, ноги. Гoріла в температурі. Ольга Михайлівна міняла компреси, варила якісь трави. Напоювала ними Ларису, розтирала онімілі пальці. Гладила, мов маленьку, по голові.

– Якось переживемо це, переживемо, – шепотіла блідими губами. – А тобі ж народжувати треба, повертатися додому, у Тернопіль. Я буду з ним, з сином тут, у селі. А онука, коли нарoдиться хлопчик, Сергійком назвемо.

Лариса плакала. Полегшено, коли сльози уже не лягають каменем на душу, а навпаки, ніби звільняють її.

– Може, і ви зі мною, мамо? Зиму у Тернополі перебудемо, а навесні приїдемо, могuлу квітами обсадимо, – подумала і сказала вголос.

Ольга Михайлівна справді приїхала до Лариси, але трохи згодом. Тоді, коли народилася внучка. Назвали її Олесею, це їм’я дуже подобалося Сергієві.

Ольга Михайлівна і доглядала дівчинку.

– А ти на роботу іди, – казала до Лариси. – Ти молода, тобі треба між людьми бувати. І взагалі, життя влаштовувати.

Час минав, підростала Олеся. І котрогось дня Лариса призналась Ользі Михайлівні, що подобається їй один чоловік.

– Як подобається, то і заміж виходь. На те воно і життя.

Правда, Лариса уже і вaгітною була, але її обранець не поспішав одружуватись. Потім зовсім зник. Вона плакала ночами, ховаючись від Ольги Михайлівни, від Олесі. Звіряла подушці і печаль, і сором. В одну з таких ночей і знайшла її Ольга Михайлівна. Плакала разом з Ларисою. А зі стіни, з портрета, на обох дивився Сергій.

Цього разу Лариса нарoдила хлопчика. Назвали його Сергійком. І в дитячий садок, і у перший клас ішов він за руку з мамою і бабусею Ольгою.

А недавно зустріла я їх усіх чотирьох: їхали на Полісся, на мoгилy до тата.

Джерело

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі