ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Іван жив з мамою до 30 років, а потім одружився, і привів свою першу дружину Лесю в дім матері. Але дві жінки на одній території не
змогли вжитися. Тому через три роки подружжя розлучилося.
– Ти не любиш мою маму, – з гіркотою констатував при розставанні Іван. – Що вона тобі поганого зробила? Намагалася навчити, як
вести господарство. Тобі потрібно терпиміше ставитися до людей.
– Ось і живи зі своєю мамою, поки не підростеш, – відповіла йому Леся, – а мої сили все це терпіти – закінчилися.
Потрібно віддати належне, Олена Вікторівна, мати Івана, ніколи не влаштовувала сцен, голос не підвищувала, просто вона в усе
втручалася і при цьому дуже любила повчати. Їй весь час здавалося, що молода невістка нічого не вміє.
Леся спочатку намагалася сумлінно вчитися і вникати, але потім зрозуміла: як би вона не старалася, у неї все одно ніколи не вийде
навіть наблизитися до рівня майстерності свекрухи. А Іван замість того, щоб підтримати дружину, говорив: все одно у мами краще! Це
він теж так своєрідно намагався вчити.

Потім Іван одружився вдруге. Друга дружина Наталія відразу заявила, що жити зі свекрухою не збирається, тому довелося взяти
в кредит однокімнатну квартиру.
Олені Вікторівні і ця невістка не була до вподоби.
– Та вже, Леся набагато краще була цієї твоєї другої, – вимовляла мати Іванові, – командує тобою, окремо вона, бачте, жити хоче.
Але незабаром Олена Вікторівна і тут знайшла спосіб свого впливу. Коли молоде подружжя їздили на курорт, їй зробили дублікат
ключів, і вона тепер безперешкодно приходила в їх квартиру, навіть після їх повернення.
Вона була до них додому, коли вони були на роботі і наводила там свої порядки – готувала, прибирала, по-тихому. Зрозуміло, що
Наталі це дуже не подобалося.
– Я так більше не можу, – скаржилася Наталя, – вона мені постійно демонструє, що я ніяка господиня.
– Вона тобі допомогти хоче, – не розумів чоловік її обурення, – ти ж сама говорила, що втомлюєшся, ось вона і допомагає.
– Але це не означає, що вона повинна господарювати в моєму домі, – виправдовувалася Наталя.
– Ах ось як? У твоєму? – перебив її Іван, – до твого відома, це ще й мій дім, тим більше я плачу кредит зі своєї зарплати.
– Ось і плати, і живи там зі своєю мамою. А я тут третя зайва, – не витримала Наталя, і пішла назавжди.
***
Повертатися до матері Іван не став – йому подобалося відчувати себе повновладним господарем. Ну а мама? Вона з ще більшою
енергією взялася тут поратися.
Вона була на пенсії, часу подіти було нікуди, тому кожен день вона приходила сюди, щоб приготувати їжу, попрати, попрасувати,
прибратися в квартирі. І тільки в суботу і неділю вона влаштовувала вихідний собі і синові.
***
Івану було вже 36, коли він познайомився з Оксаною і закохався в неї – з нею було так спокійно і легко, немов склалися всі пазли їх
характерів в одну досконалу картину.
Коли він перший раз привів Оксану до себе, вона дуже здивувалася чистоті в його квартирі і навіть запідозрила в наявність жінки.
– Це мама до мене приходить, – зніяковіло посміхнувся чоловік, – зайнятися їй нема чим на пенсії, ось і наводить порядки.
Вихідні молоді проводили у Івана в квартирі, тому присутність мами було непомітною. Але час минав, і вирішили вони одружитися.
– Але тільки одна умова, – заявила раптом Оксана. – Замок на дверях ми поміняємо, і ти попередиш про це свою маму, якщо не хочеш
надалі наших з нею непорозумінь.
Іван тут же погодився, хоч і довелося йому наслухатися від мами.
– Ну звичайно, – невдоволено бурчала Олена Вікторівна, – мама тепер не потрібна, тепер у тебе найголовніша жінка з’явилася. А мати
тепер що? Третя зайва?
– Мамо, ну що ти як маленька? – урезонював її син, – ти що до пенсії хочеш зі мною панькатися?
– А хто ще буде з тобою няньчиться? – продовжувала вона бурчати.
– Та ти хоч для себе поживи трохи, відчуй смак свободи, – сміявся син, обіймаючи її примирливо, – і взагалі, онуків ти хочеш?
– Та які вже онуки, – махнула рукою мати, – дочекаєшся від вас, я вже про це і мріяти забула.
– Ну і даремно, вже через пів року будеш бабусею. Оксана дитину чекає… Мамо, ну ти чого? – стривожився син, побачивши раптом
почервонілі від сліз очі матері.
– Так я це від радості, синку, від радості, – схлипувала жінка похилого віку, витираючи мокрі очі хустинкою і посміхаючись. – Все-таки
молодець, твоя Оксана. Права вона, як ще з нами, старими власницями боротися? Як же я рада за вас, діти, дай Бог вам щастя і
здоров’я. А я так внучку хочу, ну або онука. Нарешті і я стану бабусею.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело