Чому не варто повертати знайдені телефони
Смартфон — це був досить популярний і недорогий Samsung. Зарядка батареї становила 2%. З огляду на, що мій телефон вимикався при 5% акумулятора, я не став відповідати на виклик, щоб телефон не розрядився під час розмови (раптом там треба буде потім при включенні PIN-код вводити) — я перемкнув його в режим польоту, і заблокувавши екран, пішов додому.
Прийшовши додому, поставив на зарядку і включив мережу. За цей час прийшла СМС з проханням повернути телефон дочки, і кілька пропущених викликів.
Помилка номер один була залишити SIM’ку в смартфоні, а номер два — послухатися совісті (яка у мене була в той час) і передзвонити для повернення телефону.
Трубку взяла жінка. У загальних словах розповівши їй про те, за яких обставин був знайдений апарат. Назвав свою адресу, запропонувавши приїхати зараз і забрати знахідку. До слова, мене дико здивувало, що ніяких претензій, криків і погроз на мою адресу не було — я до цього вже знаходив телефони.
А це була помилка номер три — назвати свою адресу. Причому, найбільш фатальна.
Через 3 години дзвінок в домофон — жінка прийшла за смартфоном. Відкривши їй під’їзні двері, виходжу на сходову клітку і чекаю.
Піднімається тітка років 40-ка в супроводі двох поліцейських, які мовчки хапають мене і пакують в наручники, поки дама зловтішається:
«Ага, попався!»
«І не соромно у дітей красти?»
І все в такому дусі. На прохання пояснити, що відбувається, говорять тільки взяти паспорт і що в відділенні пояснять.
Приїжджаємо в відділення, заводять мене до слідчого. Там уже сидить їх 15-річна дочка і її тато.
ЧИТАЙТЕ: Олі було всього чотири роки і в той день її ніхто не розбудив
Кладуть телефон на стіл, проводять впізнання. Природно, малолітня п% & # а впізнає свій телефон і грабіжника (мене, тобто).
У серці похололо. На негнучких ногах мене виводять з кабінету і залишають чекати в коридорі під наглядом товариша сержанта.
Після цього були двотижневі розгляди, протягом яких я був на волі (під підпискою) і бігав як електровіник, по універу. Щоб зібрати людей, які довели б моє алібі і майже щодня відвідував відділення поліції, де в черговий раз давав свідчення.
Хочу відзначити слідчого — чудовий мужик, який після кількох розмов повірив в мою невинність і був на моєму боці. А малолітка своїми плутаними показаннями остаточно переконала його.
Звинувачення з мене зняли. І за порадою цього ж слідчого, я звернувся до суду з приводу наклепу. У підсумку справу я виграв — компенсація моральної шкоди та судових витрат. Для батьків малолітки — штраф.
Мораль цієї історії: Якщо ви знайшли на вулиці телефон — або забирайте собі, при цьому відразу ж позбувшись SIM’ки. Або проходьте мимо — можливо, знайдеться інший благодійник. Зіпсованих нервів і витраченого часу це не варто.
