ЧОМУ ТАК БУВАЄ, ЩО ЛЮДИ В ЦЕРКВУ ХОДЯТЬ, БОГУ МОЛЯТЬСЯ, А ЖИВУТЬ ВСЕ ТАК САМО ПОГАНО. ДУЖЕ МУДРА ПРИТЧА
Одного разу з цими думками він поринув у сон. І здавалося йому, ніби сяючий ангел, обійнявши крилом, підняв його високо-високо над землею. У міру того, як вони піднімалися вище і вище, все слабкіше і слабкіше ставали звуки, що доносилися з поверхні землі. Не чути було більше людських голосів, затихли пісні, крики, весь шум метушливого мирного життя. Лише часом долітали звідкись гармонійні ніжні звуки, як звуки далекої лютні.
— Що це? — запитав старець.
— Це святі молитви, — відповів ангел, — тільки вони чуються тут.
— Але чому так слабо звучать вони? Чому так мало цих звуків? Адже зараз весь народ молиться в храмі?..
Ангел глянув на нього, і скорботне було його обличчя.
— Ти хочеш знати? Дивись.
Далеко внизу виднівся великий храм. Чудесною силою розкрилися його склепіння, і старець міг бачити все, що робилося всередині. Храм весь був заповнений народом. На криласі видно був великий хор. Священик у повному обладунку стояв біля вівтаря. Йшла служба. Яка служба — сказати було неможливо, бо жодного звуку не було чутно. Видно було, як стояв на лівому криласі дяк і щось читав швидко-швидко, човгаючи і перебираючи губами, але слова туди, вгору, не долітали.
На амвон повільно вийшов височенний диякон, плавним жестом поправив своє пишне волосся, потім підняв орар, широко розкрив рот, і… ні звуку! На криласі регент роздавав ноти: хор готувався співати. «Вже хор то, напевно, почую», — подумав старець. Регент вдарив камертоном по коліну, підніс його до вуха, витягнув руки і дав знак починати, але як і раніше панувала повна тиша.
Дивитися було дивно-дивно: регент махав руками, притупував ногою, баси червоніли від натуги, тенора витягувалися на носочках, високо піднімаючи голову, роти у всіх були відкриті, але співу не було.
«Що ж це таке?» — подумав старець. Він перевів очі на тих, хто молилися. Їх було дуже багато, різного віку і становищ: чоловіки і жінки, старі і діти, купці і прості селяни. Всі вони хрестилися, кланялися, багато щось шепотіли, але нічого не було чути. Вся церква була німа.
— Чому це? — запитав старець.
— Спустимося і ти побачиш, і зрозумієш. — сказав ангел.
Вони повільно, ніким не видимі спустилися в самий храм. Ошатно одягнена жінка стояла попереду всього натовпу і, мабуть, старанно молилася. Ангел підійшов до неї і тихо торкнувся рукою. І раптом старець побачив її серце і зрозумів її думки.
«Ах, ця противна почтмейстерша! — думала вона. — Знову в новому капелюсі! Чоловік — п’янuця, діти — голoдранці, а вона хизується!.. Бач вирядилась!..»
Поруч стояв купець в хорошій суконній чумарці і задумливо дивився на іконостас. Ангел торкнувся його грудей, і перед старцем зараз же відкрились його потаєні думки: «…Яка прикрість! Продешевив… Такого товару тепер нізащо не купиш! Не інакше як тисячу втратив, а може, і півтори…»
Далі виднівся молодий селянський хлопець. Він майже не молився, а весь час дивився ліворуч, де стояли жінки, червонів і переминався з ноги на ногу. Ангел доторкнувся до нього, і старець прочитав у його серці: «Ех, і краля Оленка!.. Всім взяла: і обличчям, і манерами, і роботою… От, би таку дружину! Піде чи ні?»
І багатьох торкався Ангел, і у всіх були подібні думки, порожні, пусті, життєві. Перед Богом стояли, але про Бога не думали. Тільки робили вигляд, що молилися.
— Тепер ти розумієш? — запитав Ангел. — Такі молитви до нас не доходять. Тому і здається, що всі вони, немов німі.
В цю хвилину раптом боязкий дитячий голосок виразно промовив:
— Господи! Ти благий і милостивий… Спаси, помилуй, зціли бідну маму!..
У кутку на колінах, притулившись до стіни, стояв маленький хлопчик. В його очах блищали сльози. Він молився за свою xвору маму. Ангел доторкнувся до його гpудей, і старець побачив дитяче сеpце. Там були скорбота і любов.
— Ось молитви, які чути у нас! — сказав ангел.
